Удар. Книга 1. Три Храми

РОЗДІЛ 9. Айс, Сопілка й Хелльга

РОЗДІЛ 9. Айс, Сопілка й Хелльга.

 

Айса не бачу. Тож піду, подивлюся, що пропонують торговці. Я згорнув ліворуч від обеліска й направився до наметів. З поворотом ліворуч я не помилився - метрів через тридцять за кущиками мене чекав приємний сюрприз. Кущики були висаджені рівною окружністю. Простір між ними засипаний пісочком, по краях стирчали якісь прапорці на кілках.

Спиною до мене на піску стояла жінка-мінотавр. Або дівчина. Форми в неї були скоріше дівочі - висока струнка фігура, мускулисті ніжки й спинка, кругла, накачана дуже приємна на очі попа. Мені сподобався навіть хвостик на її попі, який задерикувато стирчав із блакитних трусиків. Мінотаврка була вся біленька, із солом'яною гривою волосся заплетених в складну косу, навіть пензлик на хвостику був солом'яний та причесаний. Я зупинився, і якийсь час спостерігав, як вона переминається з ноги на ногу. Гарне видовище - розробники не даремно видали всім персонажам штанці, які облягають віртуальне тіло.

- Фью-іть, фью-ю-іть! - я свиснув, як вийшло, демонструючи своє милування прекрасною незнайомкою, і затамував подих. Буває таке, прекрасна ззаду істота, раптом обернеться, а в тебе перша ж думка виникає - не пощастило тобі з обличчям!

 У цієї лялі з обличчям було все в порядку й не тільки з обличчям. Створюючи свого персонажа, дівчина непогано попрацювала над своїм образом - обличчя людське, гарне, очі блакитні блискають, біжа під колір очей, стрічечки у волоссях блакитні... Прекрасної форми груди хочуть назовні із блакитної маєчки.

- Жити набридло? - оу, який глибокий голос у дівчини-мінотаврки, постаралися розробники. Честь їм і хвала за таке старання! Гра явно не буде прісною, якщо вся жіноча стать буде не гірше. Як там твоє ім'я?

- Хелльга, - європейка, явно сама вибрала ім'я.

- Дівчина, ви прекрасні! Як польова квітка, як легкий метелик! Я вами захоплений, я вами покорений! Може бути, ви заберете свій меч від мого носа? - меч вона й справді тримала гострим вістрям прямо мені в обличчя. Що роблять із людиною тваринні інстинкти, начебто знаю що гра, а лезо поблизу від очей однаково нервує. Цікава в дівчини реакція на наближення іншого гравця, надто агресивна, я б сказав. Розвернулася й мечем загрожує, добре хоч по-справжньому не тикнула.

- Ще один базіка! Дуже подобаюся? - вона прийняла спокусливо-модельну позу - обперлася об меч, відставила стегно, ледве подала вперед груди й заклично посміхнулися. Уміє дівчина вразити хлопця! А раз вона бета-тестер, то вміє й любить цим користуватися.

- Ви неймовірно гарні Хелльга! Дозвольте вами помилуватися. Ви справжній витвір мистецтва! Я не можу пройти повз вас просто так, - підіграю їй. Подивимося, до чого це призведе. Тим більше що мені й правда хочеться любуватися нею, як твором ігрового мистецтва. Серед профі гравців-жінок, майже всі були рідким стервом, але при цьому з ними здебільшого було приємно співпрацювали. Жінки-гравці краще дисципліновані й організовані, чим чоловіки.

- Ти теж красунчик! У тебе такі потужні руки, широкі груди, - від цих слів я мимоволі розправився й підтягся, тому вона весело розсміялася. - Які ви мужики однакові, хі-хі-хі. Що думаєш, намалював величезні мускули, тепер ти сильний і крутий? Містер "поломаювсіх"? Битися ти хоч умієш, намальований амбал?

Ох, ти, скільки єхидства!

- Ну а як же. У мене навіть звання є! - Як пацанові, мені захотілося повихвалятися перед дівчиськом. Я відкрив системне меню й подумки поставив галочку в розділі звань.

- Переможець Турніру Трьох Храмів!

- Фу, це в кожного майже є. Навіть у мене. Його й випадково можна одержати. - У неї поруч із іменем теж з'явилося таке ж звання, - Знайшов, чим хвастатися!

Мене зачепило. Я, розумієш, думав, що зробив щось незвичайне, зрештою,  гравців у турнірі брало участь багато. Коштовне досягнення заробив. А виявляється юрби людей з ним бігають, навіть нахабні дівчиська!

- Ну, більше похвастатися нема чим, - чому я їй щось повинен доводити?- Ех, ти! Переможець! - єхидна єхидна. Так принизити мою єдину поки що реальну перемогу в цій грі. - Напевно, зацькував мобами пару невинних магів. А туди ж…

- Ти мене не знаєш зовсім. За такі слова можна й відповісти.

- Ой, налякав, налякав. Я таких, як ти, на сніданок їм. Ге-е-ероїв!

Я розлютився. От розумію, що це маніпуляція, а однаково розлютився, навіть уперед ступнув. Вона відстрибнула.

- Ти ще напади, давай, ге-е-рой! Он там варта ходить, відразу до обеліска відправить. Ти ж там уже побував, хі-хі-хі. Що зайці в поле з'їли?

- Які зайці?

- Він ще й тупий! - пороблено захопилася вона, - Іди вже собі, попере-ре-реможець! Не заважай справою займатися, у мене отут дуель буде.

Це теж маніпуляція. Коли людину посилають дуже далеко й нечемно, вона ніколи не поспішає туди відправитися.

- Тут можливі дуелі?

- Ти точно тупий! Це дуельне коло! Для самих крутих! Прапорець взяв, у пісок застромив і можна битися, варта не читатиме. Гуляй уже… - вона відвернулася від мене з повною байдужністю, ставши точно в ту позу, у який я її знайшов. Меч, солом'яна грива, кругла попа, та хвіст, який тремтить із нетерпінням.

Я схопив прапорець, і ледве було не застромив його в пісок. А потім повернув його на місце, де взяв. Не знаю, що мене зупинило. Може медкапсула придушила гормональний сплеск, еротична мінотаврка цілком могла викликати викид дофаміна, який був відфільтрований капсулою. А може мене, дійсно зупинив вид її тремтячого хвоста.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше