Життєве коло

   Яблуко, що висіло на гілці, сховавшись у листяному затишку від стороннього ока, нічим не вирізнялося від таких самих яблук, червонобоко розкиданих по всьому яблуневому дереву. Але маленька, зовсім манюня особливість у тому яблуку все ж таки була.  Воно мало у своєму округлому боці крихітний, правильної геометричної форми, отвір. І виходило так, що в тому отворі хтось таки був, бо час від часу з нього щось темне і крихке випадало. Ніби той «хтось» постійно робив прибирання, викидаючи сміття на двір.  

   Насправді ж, то було помешкання маленького яблучного черв'яка. Черв'як оселився у яблуку досить давно, бо всі його родичі до сто сьомого коліна завжди робили так само – жили у яблуках. То чом би він мав змінювати тій традиції?

   Малий білий черв'як з темними цятками очей якраз обідав, якщо можна назвати обідом ту справу, що він робив кожен день, майже не перериваючись на відпочинок. Черв'як гриз яблуко, гриз своє житло з середини, бо дуже хотілося їсти, а всі його родичі теж свого часу робили саме так. Тобто і тут він повністю підтримував стародавній звичай.

   Черв'як заганяв гострі зубенята в м'яку яблучну масу, наповнював нею рота, глитав улюблену солодощ, і пружними рухами тулуба, немов змія, просовував їдло у глиб тіла. Та й саме черв'якове тіло була ідеально пристосоване до тієї роботи. Мало вигляд шматка гофрованого пилососного шлангу, вимальованого у біло-прозорий колір, бо саме такого кольору був яблуковий мешканець. Коли білий гофрошланг наповнювавсь під самісіньке горло, витягуючись майже більш ніж удвічі від свого звичайного розміру, черв'як натужно, але тихенько крехтав, як ото роблять усі, хто наповнюється їжею під зав'язку, і з іншого кінця тіла, що мабуть було чимсь, на кшталт хвоста, випадав невеличкий темний кавалок – один, або декілька. То вже залежало він апетиту, або сили натуги, що прикладав до цього процесу господар тіла. Кавалок залишавсь у тісному тунелі-домівці, а білявий гофр опісля продовжував займатися своєю улюбленою справою. Бо нема в світі більшого задоволення, аніж робити те, що подобається.

   Коли кругляків позад трударя накопичувалося вдосталь, про що свідчила неможливість вільно рухатись у тісному просторі, черв'як, задкуючи, виштовхував залишки перетравленої їжі тією частиною тулуба, що слугувала чи то хвостом, чи ще чимсь іншим… Ті пхання продовжувались аж поки черв'якові кавалки не випадали назовні з маленького отвору у червонястому яблучному боці. При тому, частина смачного посліду лишалась навкруг отвору та у ньому самому, біля виходу, аби, тим самим була можливість надійно заблокувати вхід. Як в когось і виникне бажання потрапити на гостини, то воно вийде аж ніяк нездійснене, а господарю помешкання не буде потреби ділити ще з кимось своє їстівне житло.

   І коли чергове прибирання закінчувалось, черв'як, як завжди, вертавсь до улюбленої роботи, продовжуючи займатися своїм їстівним хобі.

   В тому не було б нічого дивного, але все колись закінчується і яблуковий господар добре знав, як воно має виглядати, те закінчення. Бо яблуко впало…

   Не було урагану, чи принаймні, вітру, не було землетрусу, навіть бешкетливі хлопчаки не кидали у яблуко шматками дерев'яного, спеціально для цього розібраного паркану, аби назбивати собі червонобоких – не було взагалі нічого такого, аби яблуко мало б упасти. Бо осінь тільки-но починалась і всі яблука-сусіди ще доволі міцно трималися за свої гілки.

   Але воно таки впало.

   Як же ще могло бути, коли тебе зсередини хтось точить і точить, намагаючись з'їсти.

   «Геп» був короткий і глухий. Коли порівнювати яблукове падіння з чимось більш людським, більш прийнятним, то це щось таке, коли у багатоповерхівці відривається кабіна ліфта, падаючи, з сіпаннями, на дно ліфтового колодязя. Тільки якщо у такій кабіні буде хтось із людей, тому вийде дуже непереливки від подібного польоту. А от у черв'яковому випадку все виглядало трохи інакше. Черв'яка всередині яблука тільки труснуло, в тому розумінні що м'яке, блідо-біле тіло жодних видимих травм не зазнало. Так само не було нічого дуже смертельного і окремо для черв'якової голови – аби отримати хоч який-небудь мозковий трус, треба вищезгадану річ мати хоч у мінімальній кількості. А мешканець яблукового помешкання цієї мінімальної кількості не дуже-то й мав.

   Та й взагалі, не було чого бентежитись -  яблуко впало, то найважливіше. Кожен поважаючий себе черв'як знав – сенс життя,  аби яблука падали. А це, у черв'яковому розумінні, було найголовніше.

   І тепер вже можна спокійнісінько, без зайвих докорів сумління, догризати червонобоку хату тут, на землі.

   Рибалка чемненько вмостивсь на березі річки у затінку розлогої верби. Діставши з кишені окраєць білого хліба, він зробив невеличку кульку, послинив її, аби та не розвалилась, кілька разів пом'яв пальцями і начепив на гачок. Трохи підвівшись, закинув  вудку і білява кулька, тихо зробивши «бульк», щезла у воді.

   Рибалка дістав невеличку темнувату пляшку та кусень кров'яної ковбаси. Звісна річ, попервах треба було трохи прополоскати горлянку, бо ніяка ковбаса, навіть дуже жирна і смачна, самостійно у черево не залізе - тільки після дезінфікуючого полоскання. Напій, що хлюпав у пляшці, мав колір блідого розбавленого молока, але тим молоком насправді не був. Бо ж відомо, не вигляд має значення, а внутрішній зміст. І те бліде молоко мало якраз найбільш уподобаний для рибалки зміст – бо кращого від домашньої горілки він нічого в житті не куштував. Тому й цього разу вирішив розпочати сніданок на природі саме з найулюбленішого смаколика. Насправді, рибалка був якоюсь мірою професіонал у справі поглинання подібних напоїв, бо пляшечка скінчилась за лічені хвильки часу, а горлянка навіть не зробила жодного ковтка. Той, хто зна свою справу, не ковтає, аби зайвий раз не смикатись. А рибалка справу ту знав дуже й дуже, виливши вміст прямісінько у шлунок, минаючи при цьому небажаний ковтальний рефлекс.