Україна в кишені

Україна в кишені

Україна у кишені
 Вечір пробивався крізь вікна, вливаючи сірі й в’язкі сутінки досередини, тихо притрушував бетонну підлогу золотом останніх сонячних променів. Вони, неслухняні торкались обличь жінок, немов хотіли стерти із них зморшки й смуток. 
  Досередини влетів вітерець, що легко провів прохолодними долонями по стомленим обличчям, дмухнув на робочий стіл, й від того подиху усе, що було там, розлетілося у різні боки. Наталя нахилилася, щоб підняти тканину, і її каштанові локони вивалилися з-під хустинки. Зірочки на синьому фоні. Дівчина зітхнула. Як там її зіронька, її донечка? Скоро новорічні свята, із татом, певно, вже прикрашає ялинку, а вона побачить Зорянку лише через екран ноутбуку і знову уявлятиме, що дівчинка поруч, торкається її рук своїми малесенькими пальчиками й обіймає за шию. Маленька завжди сумує за мамою й мріє, що колись вони таки зустрінуть разом Різдво. Проте Наталя знала, як порадувати й розвеселити донечку: великий іграшковий песик із довжелезними вухами, якого вона нещодавно помітила на прилавку місцевого магазину, точно ощасливить маленьку зіроньку. Коробочку вона, як завжди, розмалює: цього разу будуть сніжинки-феї у срібних платтячках, а досередини кине жменьку карамельок. 
 Цей робочий день був нестерпно довгим, Наталя вже стомилася, мріючи про затишне ліжко у своїй маленькій кімнатці на горищі, а звук роботи швейних машинок заколисував. Усе зливалося в одне: кольори, сірі голки, довжелезні столи... Одноманітну роботу вже давно виконувала «на автоматі», однак суворі очі начальниці - пані Агати, не давали жінкам дрімати, а гострий, немов лезо, голос міг збадьорити навіть найбільш стомлених працівниць. Ховайтеся хто куди, якщо в неї поганий настрій, а у гніві начальниця була справжнім демоном:  могла оштрафувати чи навіть звільнити за недбале виконання роботи. Потрапити під її пильне око боялися усі швачки. 
 Наталя глянула у коридор: пані Агата йшла сходами нагору, тож є бодай кілька хвилинок, аби перепочити. Дівчина сіла на підлогу й витягла з кишені блокнотика, перегорнула сторінку. Тут, на білих аркушах, розквітали пишні червоні маки, волохаті волошки сором’язливі барвінки, пурпурова конюшина і скромні ромашки. Одразу ж кімната немов сповнювалася п’янким ароматом квітів, що затуманював мозок і огортав такими бажаними теплом й затишком. Наталя перегорнула ще одну сторінку – й опинилася на березі величного Чорного моря, де хвилі б’ються об берег, накочуються синіми хвилями, розкидуючи навкруги білу піну. Шурхіт сторінок – і ти потрапляєш на гірську вершину, звідки видно чарівливі карпатські гори, де набуваєш якоїсь невагомості, і, здається, летиш над величними вершинами. Ще один аркуш – і ти вже серед довжелезних соснових стовбурів, слухаєш шепіт гілок і вдихаєш аромати хвої. Отам, на тих сторінках, жила її барвиста Україна, єдиний спогад про яку – ці барвисті квітки й казкові краєвиди, які вміщувалися у кишені джинсів. Це було єдине, що берегло її спогад про рідну країну, де лишився люблячи чоловік і малесенька донька, де жили усі її близькі й любі серцю люди. 
 На Батьківщині залишилася і мрія стати художницею. Тут, на чужині, її малюнки були нікому не потрібні, ніхто навіть не звертав увагу на талановиту дівчину. У Наталі був вибір: мрія чи достаток, й вона обрала останнє, поїхала на заробітки, а спогади про величні плани тепер жили на сторінках малесенького блокнотика, нагода помалювати у якому випадала вкрай рідко. Проте у серці її завжди жили неймовірні українські краєвиди, казкові карпатські гори, шум морських хвиль і лагідний шепіт лісів, вона мріяла, що колись повернеться у рідний край, до Зорянки, до коханого чоловіка, й зможе втілити свою мрію у життя. А зараз – лише насолода, бажаний перепочинок. Лінія за лінією – і на папері оживали українські краєвиди. Малюючи на цих аркушах, дівчина забувала і про біль у пальцях, поколотих голками, й про неймовірну втому, і про недоспані ночі. Тут вона була щаслива, уявляючи, що літає над своєю Україною.

– Що це таке??? – голос, холодний, немов крига, обпалив Наталю й вирвав її із роздумів. Над дівчиною стояла пані Агата, суворо дивлячись на неї крізь скельця величезних окулярів. На колінах у Наталі був малесенький блокнотик, а на аркушах – пишні рожеві мальви, які вона малювала.

 – Чому не працюєш?


 Дівчина розгублено намагалася сховати блокнотик у кишеню, проте гострі очі начальниці вже помітили його. Величезні руки вирвали його із худих рученят Наталі. 


– Це – Україна, - твердо мовила дівчина, сподіваючись, що серце пані Агати бодай трішки розстане, коли вона побачить таку красу. Проте гнів начальниці лише посилився, й вона розлючено кинула блокнотика у Наталю. 


–Та кому ти потрібна зі своєю Україною! Навіть працювати нормально не вмієш. Звільнена, - слова пані Агати, немов ножем, вдарили у серце дівчини. Вона встала, підняла блокнотика й гордо попрямувала до дверей, згорблена й стомлена. Проте біль та образа, що немов виїдали з-середини, були сильнішими, ніж утома. 


 Наталя йшла вулицею, яку освічували блідо-жовтим світлом ліхтарі. Легке пальто вже майже не гріло, а холод пронизував до кісток. Пролітали сніжинки, і дівчина згадала, як Зорянка любила піднімати голову догори й відчувати, як  вони сідають на обличчя і тануть. Наталя зробила так само: крижані феї обпікали щоки холодом, проте так приємно було відчувати, як вони перетворюються на малесенькі краплинки води. 
 Як би там не було, та сувора пані Агата мала рацію: нікому вона не потрібна зі своєю Україною, ніде на чужині її не чекають, не приймають, не цінують, а тільки на рідній землі відчуваєш розраду й підтримку, відчуваєш, що там ти комусь потрібен.


 Що далі? Де шукати роботу? Куди їхати, аби знайти щастя? Наталя не знала. У руках, що боліли від роботи, вона досі стискала блокнотик із малюнками. А вони теж нікому не потрібні. Дівчина тут – сама-самісінька, без нікого, одна має виживати у цьому злому світі, де все чуже: голоси навколо, будинки, вулиці… Навіть небо не те – здається, в Україні воно було більш блакитним. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше