Історія 21. Мистецтво бути безробітнім

У минулій главі я вже писала, що завдяки коронавірусу і карантину залишилася без роботи. Вибір цей спочатку був примусовий, але з часом усвідомлений і добровільний. Захотілося на якийсь час зупинитися і озирнутися навколо. Я розуміла, що більшу частину свідомого життя прожила, як це не парадоксально звучатиме, НЕСВІДОМО. Більшість моїх дій звелися до автоматизму. У гонці за кар’єрними перспективами і фінансовою свободою я втрачала те найголовніше, що і є сенсом життя – зв’язок із рідними та близькими, а найголовніше – з САМОЮ СОБОЮ.

Моя палка відданість роботі негативно впливала на стосунки з коханим чоловіком, не залишала багато часу на сина, не кажучи вже про батьків і друзів. Усе, чим я дійсно дорожила, почало віддалятися від мене. І я сказала собі: ДОСИТЬ. Порадившись з родиною, остаточно вирішила на якийсь час побути безробітною.

Пройшло декілька місяців. Спочатку я, як і будь-який трудоголік, відчувала постійну потребу кудись бігти і щось робити. Та поступово прийшло усвідомлення, що деякі проблеми не потребують негайного вирішення. Час ніби сповільнився. І тут відбулося щось дивне.

Я почала помічати світ навколо себе. Вперше за три роки побачила справжню португальську осінь. Мені все частіше згадувалось безтурботне дитинство, прогулянки рідним містом, наївні мрії та сподівання, відчуття того, що все можливо. Знайшовся час для внутрішнього діалогу, аналізу власних потреб та цілей, пошуку покликання.

Саме в цей період покращилися стосунки у родині. Прийшло усвідомлення глибокого і ніжного почуття до чоловіка, безмежна вдячність за змогу зупинитись і зрозуміти себе. Зв’язок із сином став ще сильнішим, з’явилася наша особлива рутина, яка гармонійно вписувалася у розпорядок дня.

Щоденні розмови з батьками, моїми найулюбленішими і найкращими людьми у всьому світі, давали натхнення для творчості. А їхня підтримка у найскладніший для нас час виявилася неоціненною. Нарешті було поновлено стосунки з давніми подругами, розмови з якими були, на жаль, нечастими.

З’явився час на самоосвіту. Вивчення мов, швидкочитання, слухання аудіокниг із саморозвитку стали невід’ємною частиною кожного дня. Курс мінімалізму дозволив переосмислити важливість всього, що нас оточує, і викинути з квартири увесь непотріб. А уроки фінансової грамотності показали недоцільність витрат на непотрібні речі і змусили усвідомити користь планування бюджету.

І, найголовніше, прийшло покликання. Писати. Незважаючи на негативну критику, статистику прочитань і внутрішні сумніви. Просто пішла за покликом серця. Зрозуміла, що це те, чим я хочу займатися, і що приносить мені радість.

Гуляючи вуличками мого улюбленого міста і спостерігаючи за метушнею навколо, помітила, що мій ритм життя сповільнився. Вже не хотілося кар’єрних вершин, роботи, що віднімає усі твої життєві сили. Хотілося лише бути присутньою. Тут і зараз. Починаю розуміти місцевих жителів і, мабуть, потроху «опортугалююся».

Усвідомлюю, що з часом все ж повернуся на роботу. Моє спокійне життя знову увійде у звичну колію. Але цей період самопізнання та розстановки пріоритетів назавжди залишиться зі мною. А зроблені висновки складуть подальшу основу мого життя.

Поки ж я щаслива, що мала змогу навчитися мистецтву бути безробітною!