Розділ 11. Перші кроки.

Дві доби я був не при тями, і коли відкрив очі то побачив здивовані обличчя. Чого вони так дивилися, не було для мене дивиною, бо перед як відправити на завдання в мій організм не тільки були вживленні нанороботи, але й дублювалася моя свідомість, постійно перезаписувалася пам'ять в крицевому серці.

Одразу подивився на праву руку — серце було на місце, тільки мастило було на поверхні. Нічого, що протікає, відновитися зможемо, головне, щоб було енергії достатньо.

Енергія!

До якої енергії є доступ?

- Хто тут головний?

- Поранений заспокойтеся, - озвалася молода дівчина, - страшне позаду.

- Ви хто?

- Я залишена приглядами за вами.

- Ви хто, як Вас звуть?

- Зінаїда.

- Зінаїда, Ви розумієте, що з моїм тілом відбувається, Ви хоч фаховий лікар?

- Ні, але я мала великий досвід.

- От якби були фаховим лікарем, то зрозуміли б, що я одужую швидко, так ніхто не в змозі відновлюватися. Ви хоч це помітили?

- Так.

- І ви гадаєте, що можете краще знати що мені краще, тоді як не знаєте, що на ваших очах відбувається?

- Ну... , - вона зам'ялася — я гадала, що спокій не завадить.

- Так, не завадить, твоя правда, але я повинен був себе оглянути. Гаразд, не ображайся, мені потрібна їжа і питна вода. Це в тебе є?

- В нас з їжею скрутно, але води достатньо.

- Добре. А хто може вирішити питання з їжею?

- Командири Корпусу Січових Стрільців полковники Євген Коновалець, - розгублено відповіла та.

- Я повинен з ним побалакати!

- Добре. Я йому це передам.

Вона повільно підвелася й з небажанням пішла. Коновалець прийшов, здивував мене, бо я не очікував, що моє прохання буде одразу задоволене. Все питав хто я, з якого формування, моє завдання. Я чесно відповів йому, що я магістр ордену “Хреста Симона Петлюри” й звуть мене Антон Володимирович Криценко, що папери вибач не можу надати, що мене сюди перекинули на знищення наступаючого “білого” війська генерала Слащова. Може чим моя відповідь його не задовольнила, то вже мені не відомо, але на моє прохання надати достатньо їжі він відповів, що вибач нічим не можу допомогти, бо корпус СС дуже потерпає він нестачі всього, але січовіків надати в допомогу дав обіцянку.

Поки Зінаїда ходила за командиром СС-ців я з'ясував, що в мене не було зв'язку з моїми обладунками, на той момент у мене було тільки крицеве серце.

От для відновлення обладунків я й випрохав допомогу.