Розділ 13. Перші кроки.

Обладунки знайшлися, знайшлося те, що від них залишилось. Січовик не одразу зрозумів, що той мотлох, серед якого мене знайшли, то мої лицарські обладунки.

Я не міг вийти, тільки залишатися надіятися на слова січовика Петра, він був на той час не тільки моїми очима, а й руками. Планував завдяки йому повністю відновитися. Але на сьогодні вже нічого не вдієш, надворі стемніло, прийшли ніч, тому всім дав відбій.

Поки всі спали я не міг заснути, мій органічний мозок був завантажений крицевим серцем, я працював. Так, багато чого не міг зробити механічний розум! Ніч непоганий час спокійно робити, але й доводилося чекати поки в організмі виконається рутина робота, а я нудьгував, роздивлявся білу стелю. Всі спали, чотири молодих жіночки й одна старенька, січовик на підлозі, й тільки було чутно вартового на дворі, який проходжував в холодній ночі. Знаючи в якому становищі Українська армія, я розумів, що я в найкращих умовах, що мені виділено те, на що й голови війська не можуть надіятись, на кращі умови. А може я не прав, пішли в наступ, я ж їм зупинив “білих”!

Про що я тільки тієї ночі не думав, не гадав, що я зможу відчути панічне бажання повернутися в свій час, з теплою водою, з водопроводом, з електричним світлом, з каналізацією й іншими буденними речами 21 століття. А лякало більше, це зустріч з Патрулем часу, я не міг їх уникнути, ніяк, я втратив контроль і дав знищити своє устаткування.