Розділ 16. Розповідь голови вершників повстанського загону “Сіверець” чотаря Лаврика В. В. Знищ диктатуру пролетаріату! Ні, диктатурі!

Та розмова, що було перед навчанням в “Сталкері”, 3 березня 1919 року з хорунжим СБУ, мала продовження. 17 травня 1919 року в суботу я був викликаний до Служби безпеки табору “Рован”.

Перед полковником і двома підполковниками СБУ на столі лежала моя розкрита особиста справа. З питань я зрозумів — цікавилися контрабандною миттю мого життя.

- Чотарь Лаврик, - розмову (так, розмову, а не допит) вів полковник, інші тільки щось тому казали тихо на вухо, - прошу вас сісти. Я полковник СБУ Стрілець і відповідаю за 1-ий Повітряне-рухомий полк.

Я всівся в крісло.

- Ви при проходженні співбесіди, при вступу до “Рована”, вказали що займалися контрабандою. Ви б не могли уточнити, де саме ви перетинали кордон, як це відбувалося, яку роль відігравали ви, і кількість цих перетинів?

- Вам як: точне місце, чи в яку область ми їздили?

- Поки приблизно.

- В курську...

Мені не дали розказати, наказавши мовчати, після чого підсунули папірець, вирізку з мапи, попросивши розказати, де це, тобто чи відомо мені. Я довго не вагався, тим більше назви сіл були вказані, тому я швидко впізнав місцевість.

Вибачте, але попросили цю розмову вирізати, розказавши приблизно.

Я мав досвід таємно пересуватись, з добрими знанням місцевості як в день так і вночі, це й мова, й склад населення, й дещо інше, те що знали й вміли тільки контрабандисти, в місцевості до якої Головний отаман виявляв зацікавленість. Вже в понеділок 19 травня з ранку я отримав наказ про призначення мене головою 1-го чоту, який входив до військ Р.О.В.А.Н. Що це значило, я й сам не зрозумів, до чого тут ця гра! Треба сказати, що починав гратися, але так і не грав, і то тільки першу частину чекав. Але від навчання я був звільнений, займався отриманням першого допуску.

Пообідав, на мене хлопці насідали, цікавились, куди я від них переведений. І це при тому, що більшість вже приймала участь в бойових вильотах, насичуючи своє життя подіями. Я мовчав, тим більше важко було, що нас привчили до загального розгляду бойових вильотів. Вийшов з їдальні, голова вже боліла, від ухиляння від відповіді, але полковник Стрілець ще додав головної болі. Я був ознайомлений з чотовим уповноваженим поручиком СБУ Інною Коваль, так зараз називали комісарів — уповноваженими. Потискав їй руку недовго, швидко висмикнув свою руку з її руки, я зніяковів, вона була вродливою жіночкою 28 років, та ще однострій СБУ на ній сидів, як не у всіх, немов не тільки підігнали під статуру, а ще шили відомі дизайнери, немов не однострій, а модельний одяг. Я не знав що думати, радіти, чи засмучуватися - чи маю я надію, що вона кохатиме мене? Потім не раз вона мені буде казати, що треба їй скинути зайву вагу, а я буду дивитися на неї і не розумітиму, тіло мене манило, немов вогні на болоті, тільки уміння тримати в руках стримувало мене від того, щоб залучити її в свої обійми. Треба сказати, маючи таку вроду, мене вона дивувала своєю невпевненістю до своєї зовнішності, хоч ця невпевненість у собі робила з неї дуже цінного підлеглого, краще за все життя у мене не було, фахівцем вона було відмінним, одним з найкращим, як з моєї точки зору. При першій зустрічі мені в очі кинулось те, які в неї блакитні холодні й чисті очі, й світло русяве волосся, це при тому, що фарбування стало як норма серед дівчат, я ще спочатку подумав, наскільки вона якісно пофарбувала волосся, але згодом з'ясував, що то справжнє волосся. Струнка, зростом з мене, вона мені одразу запала в душу.

- Пан полковник, можна Вас на декілька слів.

Полковник попрохав поручика вийти, вже залишившись удвох я спитав:

- Пане полковнику, навіщо вона мені треба?

- Тобто?

- Уповноважений і жінка, невже вона здатна наводити лад в моєму підрозділу?

- Ні.

- Так тоді, як вона може нам знадобиться? Хоч який її фах?

- Не хвилюйся — знадобиться! Щоб зайвих питань не було, краще почитай особову справу, - й дістав мені папку.

Зрозуміло, що в першу чергу я шукав сімейний стан, я ж неодружений. Вона була не заміжня. А вже потім зацікавився фаховим досвідом. 28 березня 1984 року народження в м. Суми. Землячка моя. 4 школа. Вже починало дратувати, я ж так само в 4 вчився. Прописана в центрі міста, може наші шляхи постійно перетиналися, але її не пам'ятаю. Сумський державний педагогічний університет історичний факультет. Ну це вже занадто, доля чи знущається! Я не вчився в педуніверситеті, але так сталося, що дві дівчини, яких я в різні часи кохав, закінчили цей же університет, правда, ті англійську вивчали, одна Світлана, друга як і ця Інна. Світлана в США заміжня, й Інна вже й дитину народила. Вже почала формуватися думка — а не відмовитися від включення її в мій чот. Я підвів очі, поглянувши на полковника.

- Ну що, я гадаю, ти спрацюєшся з нею? - полковник одразу відповів. - Тобі поталанило, іншим призначаємо не таких красунь!

- Тобто, я не можу відмовитися від неї?

- А ти як гадаєш? Уповноваженні - це не стройових діло.

Я скис, зрозуміло й так було, дівчина не була сама, а те що не заміжня, так то від того, що звикла до чоловічої уваги, вагалася хто кращий. Моя вдача була низка, але зі Світланою у мене не сталося з-за моєї вини. Може, чорт з нею, хай буде! Цікаво стало, я: котрий не відмовлявся повечеряти після 18, котрий купував речі так рідко, що мене ніколи не плутали знайомі ні з ким, добре ототожнюючи мене в певному одягу, а так більше ходив в одязі зі секенд-хенду, та й цей однострій я носив як справжній будбатовець, не турбуючись, що випирають коліна й висить на мені як мішковина, навіть мої попередні козаки й то виглядали краще, я нічим не нагадував старшину, так якийсь селюк, тільки з відзнаками на комірі лицарськими. І тут вона: класична блондинка, з блакитними очима, струнка, статурою шляхти. Єдине що я міг сказати про себе доброго - що я був справжнім лицарем, став задовго до цієї війни, мій червоний диплом дав мені дорогу, й те що фізично тренований; але це я не афішував, бо виглядав кабанчиком, та й давно не тренувався, 5 місяців, в моєму віці швидко втрачалася сила.