Розділ 18. Розповідь голови повстанського загону “Сіверець” чотаря Лаврика В. В. “Смотрите, гайдамаки гетмана Скоропадского!»

- Хорунжий Гордієнко, - в 12 ночі, всі чекали, - з'єднайте з булавою сотні.

Навіть кухар не спав, з дозволу уповноваженого сидів в кердомі.

- Пане чотарь, є зв'язок.

- Пане сотник, чот “Сіверець” готовий до виконання завдання.

- Відправляю, де будете дозаправлені. З Богом козаки! Все висувайтеся. Коридор вам даний. Супровід в небі.

- Хорунжий Солодовець, докласти отриманні дані.

- Так.

- Знайти супровід.

- Супровід знайдено.

- Хорунжий Солодовець, на взліт.

4 година ранку ми повинні бути на місці.

Весна, вже світає рано, я хвилювався, що пізно вилетіли. Що означає - досвіду нема! Вже тоді. Промайнуло - а чого я, старий, без досвіду, й тут голова чоту? 2 годин15 хвилин 19 травня 1919 року:

- Сова, - почув я в промі, - я русалка.

- Русалка, - я відповів, - я сова.

- Русалки в воді й готові співати пісні. Паркан для вас готовий. Летіть на паркан.

- Добре.

Добре! Це значило: що медліт вже в заданому місці, півпіхі висаджені (русалки в воді), зайнявши оборону навколо нашого приземлення (готові співати), й що ЗБР Устименка знайшов місце приземлення (паркан для вас готовий, від рос. ЗаБоР — паркан). Я включив пошук ЗБР Устименка, бо зрозуміло, що ЗБР відправляв знаки де приземлюватися.

І ось наша літаюча тарілка, голосер, пішла на знак. Ще не почало розвиднюватися, як ми пішли на зниження. Чомусь пригадались розповіді про літаючи тарілки, от якби це побачила людина 21 століття - як ми приземлювались, то обов'язково була би впевнена що інопланетяни, а так не відомо, що подумала людина 20 століття, ще необроблена телебаченням.

Вдало не вдало, але знайдено місце, це болото, ми пішли в воду. Вдалим тільки тим, що більш менш рівне, голосер сів не косо, а прийнятно рівно, тільки місток був над водою. Й як тільки ми знайшли дно, я дав наказ: Устименку повертатися до голосеру, відпочивати, замінити мене в 8 годин ранку, а так, окрім “русалок2, всім відбій, до подальших розпоряджень. А сам взявся керувати пошуковцем, треба було знайти потужність для нашого загону.

З дну голосеру відкрив майстровий отвір, захищений бронею, вивів ускладнений пошуковець, вирівняв. Хоч і заморився, я трішки вчадів, кидало в жар, але цю роботу бажав постійно робити, зводити потихеньку повітряні бульбашки, які вказували на скільки й в який бік підкрутити той чи інший гвинтик, щоб бульбашки зійшлися. Це ж добре, що цю роботу не довірили обчислювачу! Вирівняв. Натиснув на перемикач — пішов вгризатися в землю пошуковиць. Далі вже робота простіша, тільки контролюй перебіг опускання. Обчислювач з пошуковцем був переведений в стан “червона лінія”, тобто, це була основна робота, дозволялося забирати з інших ланок. 287 К тепла ми почали, треба набрати 373 по Кельвіну — це як мінімум, а там ми вже практично непереможні. Тільки дійдемо до 373 К - запрацює вироблення потужностей, а це для нас головне, й почнеться будівництво.

Все! Я відкинувся в кріслі, можна розслабитися, далі вже залежало не від нас, а як спрацює майстерність. Хотілось спати, давала взнаки хвилювання. Поки серце калатало я б не заснув, аби й дали, а як тільки почалася нудна робота я вже ледве стримувався щоб не заснути. Цей перший день був важким, бо більше доби ми не спали, а далі вже служба була розподілена: двоє повпіхи чатують по чотири годин, потім їх замінює інша зона з двох повпіхів; я й Устименко пара — ми в пошуках потужностей; зв'язківець Гордіенко й Коваль пара зв'язківців, працювали по 12 годин; кухар без зміни, десь приблизно 12 годин, тому снідали з 6,30 до 8, обідали 12-13, вечеряли 17-18; тільки лікар міг відпочивати, в очікуванні наших травм, чи то захворювань.

В 8 ранку мене змінив Устим, вже якось давно ми знаємось, перейшли на наші прізвиська. Ми вже мали тепла на 288 К, пошукович пройшов 102 метра. Я віддав керування Устиму, зробивши його своїм замісником. Я одразу заснув, але спав недовго, завів будильник на 14 щоб пообідати, я не снідав. Пообідав. Все йшло за розпорядком. Ще поспав. Ці дні, поки ми не вийшли на глибини з теплом в 373 К, були нудними, тільки повпіхі відчували незручності, по декілька годин знаходячись в своїх обладунках, там і їли, й справляли потреби, плаваючи в воді сеймського болота.

20.00 - година мого чергування. 510 метрів пройшлийі отримали 302 К, використавши більшу половину палива. Я би краще чергував вдень, або ніч розділив навпіл з замісником, але вночі робота більш відповідальна — відзвітувати керівництву, спланувати подальшу роботу, дотемна замови доставку необхідного. Замісник вів звітність, людина освічена, та ще одна з найкращих, ті ж дані мені він і передав. Мені тільки залишалося розрахувати на скільки нам палива залишиться, інші дані, чи то їжа, чи то набої були надані заміснику моєму підлеглими. Чергування з зв'язківців ніс хорунжий Гордієнко, для мене добре. Однієї години мені вистачило підрахувати й в 21 я був на зв'язку:

- Рован, я Сова.

- Сова, Рован Вас слухає.

- Нам потрібна горілка 50 тон.

- Що ще?

- Нічого.

- Добре, чекайте.

Паливо було отримано після півночі. Стало легше, я міг не відволікатися від планування. Так! 2 година, 714 метрів, 308 К тепла — ідемо за розрахунками. Треба 393 К, з 373 пошуковиць буде давати потужності й не треба буде замовляти паливо. За годину проходимо 34 метра, за 1000 метрів тепло піднімається на 30 градусів, нам потрібно ще 85 градусів. Виходило, що 85 годин нам треба чекати, 3 доби й 13 годин. Потім треба разом нарощувати потужності, створивши нового пошуковця, будувати сховища для житла й зберігання корисних копалин, переробник повітря, козакарню для виправлення пошкоджень нашої майстерності, винахідницьке поєднання для створення нової мастерності й інших виробничих будівель, довготривала вогнева точка — ДВТ, для того щоб повпіхи не тільки вибралися з води, але більш були захищені. Було б непогано до кожної споруди прибудувати дослідник для проведення досліджень на місці і прискорити виробництво, підвести потужності до усіх споруд, які хоча б щось виробляють, зробивши незалежними від голосеру.