Розділ 12

Ровен Маар, 31 жовтня, неділя, 2320 рік.

Зазвичай я байдуже ставлюся до Хелловіна, але цього року я на нього чекав. На те були дві особливі причини і обидві пов'язані з Тіршею. Вона пообіцяла спекти мені гарбузовий пиріг і печиво, а ще нарядитись у щось неймовірне. Я навіть не знаю, на що я чекав більше. Напевно, все ж таки на друге — вбрання, адже приготувати пиріг Тірша може будь-якої миті, варто її тільки попросити. Мені так пощастило подружитися з дівчиною, що любить готувати!

Подружитися… Останнім часом я багато думав про те, що означає для мене це слово і наскільки ми з Тіршею друзі. Ми так зблизилися, що межа між дружбою і чимось більшим явно почала стиратися і мене це лякало. Не те щоб я не хотів стосунків, але я не знав як мені поводитися з нею. Вона ще така молода. Але ж і я теж, хоч і почував себе завжди старшим за свої роки. У цьому вся біда — мене тягне до Тірші, але головою я розумію, що ще зарано. Її батьки навряд чи схвалять наші стосунки, ось через рік чи краще два — тоді нам ніхто вже нічого не скаже. Шкода, що не можна прискорити час і швидше подорослішати. Знав би я, що чекає на нас попереду, нізащо не побажав би такого.

З Тіршею ми домовилися, що я прийду до неї на обід, ми перекусимо, позаймаємося трохи корейською, дочекаємось Джулз і підемо гуляти. Потрібно було вибрати костюм для Хелловіна, але так як я раніше ніколи не наряджався, то не знав, що мені вибрати. Мій одяг — зовсім звичайний, нема з чого навіть змайструвати костюм. Мою проблему несподівано вирішив дід Сан, притягнувши мені ковбойський капелюх та чоботи.

— Тримай, Ровене, ковбоєм будеш!

— Звідки в тебе це, діду?

— У молодості любив так вбиратися, — посміхнувся дід. — Бабусі твоїй подобалося.

Я подякував діду і пішов підбирати решту одягу. Сорочка в клітинку, джинси, стара шкіряна куртка і шийна хустка — весь мій звичайний одяг чудово доповнив образ. Я приміряв чоботи — старі, потерті, але вони були на мене якраз. Трохи завеликі, може, на розмір, але ходити зручно. Доповнив я костюм кобурою з револьвером — у мене був ще один, крім того, що подарував Тірші.

— Справжній ковбой! — підмітив дід Сан, коли я одягав куртку у передпокої.

Я посміхнувся до свого відображення в дзеркалі і, взявши капелюха під пахву, попрямував до Тірші. Скоріше б побачити її костюм!

— Ти вже вбрався? — Тірша з цікавістю дивилася на мій простенький костюм. — А чому не сказав, що будеш ковбоєм? Я підібрала б щось схоже, було б чудово в одному стилі одягнутися.

— Мені останньої миті дід порадив. Я навіть не знав, що вдягнути. А ти ким будеш, Тіршо?

— Побачиш увечері. Пішли поїмо і будемо корейською займатися.

Нарешті я дочекався гарбузового пирога та печива! Щоправда, довелося спочатку з'їсти картоплю з м'ясом, щоб дістатися пирога. Ніжний і солодкий, він не тільки був чудовий на смак, але ще настільки красиво прикрашений, що шкода було різати: листочки із запеченого тіста, квіти із зірочок бадьяну, журавлина, горіхова крихта та шматочки самого гарбуза — весь декор перетворював простий пиріг на кулінарний шедевр.

— Ти просто чарівниця, Тіршо!

— Люблю, коли їжа виглядає гарно, — Тірша сором'язливо посміхнулася. Звичний рум'янець знову пофарбував її щоки.

— У тебе не тільки гарно, а й смачно виходить, — я продовжував її розхвалювати. — Коли ти встигла навчитися так готувати?

— Мені з дитинства подобалося допомагати мамі на кухні.

— Боюся уявити, яку смакоту ти готуватимеш років через п'ять.

— Спробуєш, — Тірша хихикнула. — Я так розумію, тобі потрібна добавка?

Я ствердно кивнув головою. Пиріг Тірши я міг їсти без зупинки. Напевно, весь пиріг сам з'їв би легко.

— А є ще печиво, — підморгнула Тірша, наливаючи мені другу чашку чаю і відрізуючи другий шматок пирога.

— І печиво давай.

— Куди тобі стільки влазить? — Тірша розреготалася.

— Я вранці лише один бутерброд із кавою випив. Готувався до обіду.

— Тоді зрозуміло.

Печиво теж було гарбузовим, з корицею та імбиром, і прикрашене глазур'ю з тематичними малюнками: гарбуза, привида, павутиння, черепа. Раніше таке печиво я бачив тільки в магазині, але ніколи не купував, бо коштувало воно дорого. Тепер у мене з'явився шанс спробувати його.

— До чого ж смачне! — я був вражений. — Навіть не знаю, що краще: пиріг чи печиво. А на Новий рік ти таке ж печиво з малюнком робитимеш?

— Звісно. Тільки без гарбуза просто класичні імбирні пряники.

— Ніколи їх не їв.

— Серйозно? Нехай ти не вмієш готувати, але ж у магазині їх повно.

— А ти ціни на них бачила?

— Так, вони недешеві. Самостійно набагато дешевше їх зробити.

— Ось і зробиш мені, — я підморгнув Тірші, вона знову зніяковіла. Та скільки вона ще буде ніяковіти? Іноді це так дратувало.

— Та не питання. Я до всіх свят люблю тематичне печивко робити. Воно прикрашає стіл. о ганок

Насилу відірвавшись від пирога з печивом ми сіли вчити корейську. У нас вже непогано виходило: і мені, і Тірші вивчення мови давалося легко. Довго позайматися у нас не вийшло, через дві години в будинок зайшла мама Тірши і запропонувала нам допомогти прикрасити двір декором на честь Хелловіна. Тато Тірши вже вирізав ліхтарі з гарбуза, нам залишилося тільки допомогти все гарно розставити. Поруч із ґанком під вікном будинку стояла лава, оточена кущами хризантем жовтих, помаранчевих та червоних кольорів, навколо неї й планувалося створити декор. З сараю ми витягли старий віз, склали в нього гарбузи й кабачки, яблука з грушами і горщики з квітами. Кілька кошиків різних форм і розмірів ми теж наповнили дрібнішими гарбузами, горіхами та яблуками, які нам довелося ще й зривати.

— Заодно допоможете зібрати врожай, — мама Тірши хитро посміхалася. Так ось чому вона запросила нас прикрасити подвір'я. Гарний привід!

Біля стіни ми поставили мітлу та вила, а біля входу розвісили розірвану марлю, що імітувала павутиння. На вхідні двері Тірша повісила вінок з помаранчевих, чорних і фіолетових стрічок з малюнком злобного гарбуза всередині та підвішеними на стрічках декоративними очними яблуками із зеленими, помаранчевими та фіолетовими зіницями.