Розділ 4

Аудіотрек The Hardkiss — Helpless

Джаред

— Ти що, геть збожеволів? — кричав Бурхан. — Якого дідька ти причепився до танцівниці? Ти взагалі розумієш, що тобі може бути за це?

Я втомлено підняв голову та байдуже поглянув на Бурхана, який лютував із самісінького ранку.

— Що ти хочеш взнати?

— Джареде! — гаркнув Бурхан та показав вказівний палець. — Більше не смій так поводити себе.

— Добре, я зрозумів тебе! — фиркнув. — Краще скажи, де її знайти?

Я вийшов на балкон та закурив. Сигаретний дим увірвався в легені.

— Джареде, навіщо вона тобі? — серйозним тоном запитав.

Я засміявся та, повернувшись до Бурхана, відповів:

— Вибачитися хочу! Ти говорив, що ресторан отого чоловіка неподалік твого готелю. Думаю, що варто навідатися.

 — Вона сьогодні буде танцювати, я можу поговорити з її батьком...

— Дякую, друже, для мене це дійсно важливо.

Я обміркував все та вирішив, що хочу побачити її знову і мені дійсно варто вибачитися за свою поведінку та більше дізнатись про Селін-Деніз. Досить швидко знайшов потрібний триповерховий ресторан. Зрозуміло було, що цей будинок фігурував для господаря і домівкою, і рестораном одночасно. Дістав фотоапарат та зробив декілька фото. Вирішив, що повинен насамперед про все сам дізнатися, не говорячи про неочікувану зустріч батькам…

Навіщо? Якщо вона все ж таки повернеться в компанію, це може спричинити зайві проблеми для всіх…

Хоча, а раптом дівчина дійсно нічого не пам’ятає?

Колишня Селін точно б не танцювала в готелі перед такою аудиторією, яка лише розглядає її, як вродливу іграшку, та бачить лише в ній гарне тіло.  Хмикнув від цієї думки, адже насправді саме так і сприйняв дівчину. У моїй голові вирувало багато питань та догадок, але доки всі вони залишалися без відповіді.

Зайшов на терасу, сиділо лише декілька туристів.  Інтер’єр на терасі оформлений таким чином, що, переступаючи поріг ресторану, з’являється відчуття, ніби магічним чином опиняєшся в казковій атмосфері. Великі світильники та люстри, м’які диванчики, оригінально оформлені стіни дарували гармонійності. Обрав більш затишне місце, побачив меню, відкрив... гм, меню турецькою мовою. Чудово! Обвів поглядом терасу — все досить вишукано.

Почувши голос Селін позаду себе, обернувся. Дівчина тримала в руках букет із рожевих троянд, ромашок та ще якихось жовтих квітів, яких не розгледів. Біля неї метушилися двоє малих хлопчат, років шести. Вони називали її Деніз та щось говорили турецькою мовою. Вона весело сміялась та, поставивши букет у вазу, розпочала йти в мою сторону. Я різко піднявся та перегородив їй дорогу. Дівчина врізалася в груди та, піднявши голову, відступила на крок. Хвилясте волосся розвіювалося від легкого вітру. Одягнута Селін, хоча в цьому місці всі її називають Деніз, у молочну мереживну сукню з напівприталеним силуетом. Ніколи не звертав уваги на те, в чому одягнута жінка, мене завжди більш цікавило, коли роздягнутою була, але я прискіпливого оглянув її.  Ну що ж, чарівності у неї достатньо. Так ми стояли декілька хвилин та приглядалися одне до одного. Якщо бути точнішим, то я розглядав дівчину, а вона лише мовчки стояла і дивилася. Від мого прискіпливого погляду все ж таки опустила очі.

— Я прийшов, щоб вибачився за свою ганебну поведінку!

— Не варто було приходити, — не піднімаючи погляду, відповіла.

Дідько! Якого біса? Чому вона не пам’ятає мене? Мій внутрішній голос кричав, що я повинен все їй розповісти, забрати звідси, якщо потрібно — викрасти та силою привезти в Англію, але найголовніше, переконати, що їй не варто повертатися у компанію, адже саме вона залишилася єдиною спадкоємицею Генрі Джексона, і її ніхто не буде чекати в компанії. Однак ніжний голос, спокій та щасливе обличчя Селін, особливо тоді, коли вона розмовляла з хлопчаками, цей милий та незайманий образ почали завойовувати мене. Я боровся з самим собою, зі своєю егоїстичною натурою.

Перевів подих. Дівчина підняла голову. Її погляд блукав по моєму обличчю. Такий милий та ніжний погляд, що я не витримав та взяв її за руку. Вона опустила очі, поглянула на наші сплетені руки, але не висмикнула.

— Ви мені нагадали одну знайому дівчину, — почав брехати, — тому я і поводився так непередбачувано.

— Ви її кохали? — піднявши очі, неочікувано запитала.

Від цього питання я застиг, а потім почав істерично сміятися.

— Denise, bu adam burada ne yapıyor? (Деніз, що цей чоловік тут робить?) — почувся чоловічий голос.

Дівчина повернула голову та відповіла:

— Baba, özür dilemeye geldi. Onun aptal olduğunu salak! (Батьку, він прийшов вибачитися. Сказав, що був йолопом!)

Дівчина швидко висмикнула руку. Чоловік повільно почав наближатися до нас.

— Юначе, що вам потрібно? — з акцентом запитав.

— Мені сказали, що у вас досить гарний ресторан у місті та смачна їжа.

— Деніз, поклич Лейлу! — сказав чоловік, а потім додав турецькою мовою. — Bu genç adamı sevmiyorum. Kim olduğunu biliyorsa, ondan bela bekleyebilirsin! (Мені не подобається цей юнак. Якщо він знає, хто ти, то від нього можна чекати неприємності!)