Розділ 9

Аудіотрек Hurts  — Mercy

Джаред

Що я відчував, коли Селін спочатку дала сильного ляпаса?

Нічого!
Коли через декілька хвилин вона доторкнулася до щоки так ніжно та лагідно, вдивляючись у вічі... відчув, як серце почуло гупати. Дівчина, яку раніше не сприймав серйозно, стала тією, з якою захотів бути постійно поруч, через яку перестав задивлятися на інших дівчат, яку хотілося захистити, заспокоїти, обійняти, відчути не лише тілом. І це все лише за декілька днів.

Дідько! Божеволію!

Вирішив не витрачати час, тому наступного ранку відразу знайшов Бурхана на терасі готелю, який уважно слухав білявку Барбару, а потім, помітивши мене, махнув рукою. Я привітався з Барбарою. Жінка декілька хвилин постояла з нами, потім розвернулася та пішла на своїх високих підборах. Ми разом провели її поглядом. Помітив, що, дивлячись на Барбару, посмішка з обличчя сурового турка не сходила.

— Бурхане, що у вас із Барбарою?

— Що? — перевів на мене погляд та зробив здивований вигляд. — Барбара лише адміністратор... моя підлегла, тому в мене нічого не може бути з нею!

— Ну, тобі вирішувати! — спокійно промовив та, піднявши голову на другий поверх тераси, побачив Майкла та Ванессу, які махали нам руками.

— Твої друзі просто невгамовні! — сказав Бурхан.  — Інколи поводять себе, як навіжені. Наприклад, Майкл вже вихлебтав у барі весь алкоголь.

Я засміявся. Це було в стилі Майкла. Поговоривши з Бурханом, взяв у нього ключі від машини та піднявся в номер.

— Джареде! — почув голос Еліс. — Я тебе чекала. Нам варто поговорити...

— Еліс, здається, ми все вирішили.

Дівчина надула губи.

— Ти ще пошкодуєш про все! — гаркнула Еліс.

Я схопив її за руку.

— Послухай, дорогенька, не варто мене дратувати!

Я відпустив Еліс та зайшов у номер. Швидко зібрався, схопив деякі речі та вибіг із номера. На стоянці мене чекав червоний кабріолет. Машина була оброблена дорогими сортами з натурального дерева, створена нова фактура оббивки, а пошив сидінь і обробка панелей вироблена вручну. Салон щедро був присмачений логотипами й емблемами зі здвоєним буквою M. Maybach вже був оснащений усіма можливими для моделі опціями, включаючи систему подачі теплого повітря до ший водія і переднього пасажира, а також кристали у фарах. Ніколи не любив таку розкіш, але подарованому коню в зуби не дивляться, тим паче що Бурхан віддав ключі від своєї новенької машини.

Я під’їхав до ресторану та відразу побачив Аміра. Чоловік, помітивши мене, нахмурився.

— Аміре, — привітався та подав руку. Не очікував, але чоловік також подав руку у відповідь, — розумію, що Селін за три роки стала для вас рідною, але я хочу допомогти їй! І мене, якщо бути чесним та відвертим, не хвилює ваша думка.

Чоловік мовчки слухав мене, потім спокійним тоном промовив:

— Навіщо тоді відразу прийшов до мене, якщо тебе не хвилює моя думка?

— Ви врятували Селін життя, ваша родина прийняла її. Тим паче що я помітив, як ви всі добре відноситесь до неї.

— А ти, юначе, як відносишся до Деніз? — прискіпливо дивився Амір, наголошуючи на імені Деніз.

Я замовк. Питання досить доречне.

— Селін дівчина, яку я знаю з дитинства!

— Ти не забувай, Джареде, що та дівчина, яку ти знав раніше, загинула, її тіло та свідомість забрало море. Я дозволю тобі побачити її, але май на увазі, що вчора в Деніз був приступ. Якщо з нею щось трапиться, у всьому будеш винний лише ти!

Приступ? Який ще приступ?

— Аміре, я хотів забрати Селін на день! Їй потрібно розвіятися, побути наодинці зі своїми думками...

Амір не дав мені договорити.

— Наодинці? — фиркнув чоловік. — Як же вона залишиться наодинці, якщо ти постійно будеш поруч?

Ця розмова мене вже почала дратувати. Я повернув голову та піджав губи.

— Гаразд, не стій на вулиці. Йди на терасу, я покличу Деніз!

Ну що ж, хоча б за це дякую.

Чекав Селін більше пів години. Щось не дуже вже стало віритися, що вона захоче знову мене бачити, тим більше поїхати зі мною кудись. Якщо вчора в неї трапився приступ, то що вона могла згадати? Можливо, те, яким я був покидьком? Дідько, почав хвилюватися, доки все ж таки не почув її голос. Вона присіла навпроти мене. Відразу помітив її втомлений вид та заплакані очі. Погляд був відчуженим та байдужим.

— Що ти хотів? — не відводячи погляду, спокійним тоном промовила.

— Це буде сюрприз! — всміхнувшись, відповів.

Селін відвела погляд та повернула голову. Прижмурилася від сонця, яке бавилося з її обличчям та розпущеним волоссям.

— Якою я була... раніше? — неочікувано запитала.

Від її питання я підняв брови. Дійсно, не очікував.