Розділ 15

Аудіотрек Hurts — Weight of the world

Селін

Адміністративний центр графства Норфолк Східної Англії — місто Норвіч — зустрів мене теплою, осінньою погодою, мальовничими будиночками над рікою, різнокольоровим листям та незвичними для мене запахами природи, кольорами, роздумами й навіть людьми. Я мала великі надії та сподівання, що нове місто, нові знайомства дадуть саме той відбиток у моїй пораненій душі, який стане для мене чимось новим та приємним. Хоча осінь і найсумніша пора року, коли на зміну сонячним дням приходять дощові, туманні будні, але, як би сумно не було, я просто не могла не усміхатися, коли на вулиці така купа кольорів.

По приїзду у Норвіч я відразу зателефонувала Лейлі. Ми довго розмовляли, і мені так приємно було почути її голос та новини з Туреччини.

Вона сказала, що віддала листа Джареду, а я своєю чергою розповіла про незаплановану зустріч у парку і про те, що втекла від нього. Коли Лейла сказала про запрошення Бурхана на каву, я відверто скажу, що засміялася від душі.

— Пан Бурхан досить гарний та представницький чоловік. Можливо, варто все ж подумати над його пропозицією?

— Я вже декілька місяців так думаю!

Я всміхнулась. Лейла включила камеру, і я привіталася з Аміром та Айлою. Деякий час ще розмовляла з ними, доки все ж таки не зізналась, що покинула Лондон.

— Kimden kaçtığımı bilmiyorum, belki de kendimden, ama bir süre yalnız kalmaya karar verdim! (Я не знаю, від кого тікаю, можливо, від себе, але вирішила, що на деякий час хочу залишитися на самоті!)

— Denise, ailemiz her zaman seni bekliyor olacak. (Деніз, наша родина завжди буде тебе чекати), — сказав Амір.

Я навіть не звернула увагу, що Амір назвав мене Деніз. Я вже сама звикла до цього імені, принаймні коли мене так називає хтось із родини Аміра. Попрощавшись із ними,  плюхнулася на ліжко. За вікном вже сутеніло. Я вкрилася ковдрою, повернулась на правий бік, підігнула під себе ноги та заснула солодким сном...

Вже за декілька днів я влаштувалася в новій квартирі в центрі міста та
розпочала розкладати речі, які привезла з Туреччини, та ті речі, які зберегла мама. Знайшла фотоальбом та, неочікувано, свій щоденник. Спогади виникнули з пам’яті та накрили мене, ніби хвиля в морі. Такі приємні та радісні спогади, від яких насправді стало дуже сумно. Чому так? А все тому, що розуміла, таких гарних моментів із родиною вже більше не буде. Серце розривалося від спогадів. Хотілося заколотити відчуття в потаємну кімнату і забути про них. Хотілося ридати на всю квартиру. Сподіваюся, що з часом я все ж таки звикну до думки, що минуле вже ніколи не стане майбутнім, а потрібно жити теперішнім. Якби тяжко не було, але потрібно абстрагуватися до нового життя. Відкрила щоденник та всміхнулася. Останній запис був про поцілунок Джареда. Присіла на диван та почала читати свою життєву книгу, свої мрії та плани на майбутнє.

Моє хобі — бальні танці. Але освіту хотіла отримати економічну, щоб потім надалі працювати в батьковій компанії. Ну що ж, мабуть, цим планам не здійснитися. Любила пити лате, любила чай із мелісою, обожнювала піцу з ананасами. Мала двох подруг — Еліс та Клавдію. Знайшла фото, на якому ми зображені втрьох і були такими радісними. Порвала фото та викинула у відро. Краще мати сто ворогів, ніж таких подруг!

Здивувалася ще від того, скільки в мене емоцій викликав Джаред. Від гніву та ненависті до неочікуваних почуттів... саме так було і зазначено в щоденнику — «неочікувані почуття». В якийсь момент навіть пожаліла, що тоді в парку втекла від нього.

Потім дістала коробку, яку привезла з Туреччини. Ланцюжки, прикраси та танцювальний одяг обережно склала до шафи. Доторкнулася до тканини одягу, провела рукою по сукні. Все ж таки східні танці дали мені неймовірні почуття. Пригадала, як кружляла у вихорі емоцій, адже тілом передавала ритм музики, досягаючи внутрішньої гармонії. Пластичність ліній і рухів, виваженість реакцій, вираження кожного кроку, погляду, жесту — все, що дає танець, такий чарівний і містичний, що поєднує ритміку та пластику, граційність та сексуальність, впевненість у власній силі.

Взяла шаль та почала кружляти.

І знову минуле поєдналося...

Колишня Селін та колишня Деніз...

А хто я зараз? Ким стала за ці три роки?

Відразу не почула, як загудів телефон і на дисплеї висвітилося «мама».

— Привіт, дорогенька, як ти влаштувалася? — весело запитала мама.

— Все добре. У тебе веселий голос, можливо, поділишся своїм гарним настроєм?

— Так, я не зрозуміла, а ти чому така сумна?

Вийшла на балкон. Осіннє повітря ввірвалося в легені. Я глибоко вдихнула.

— Селін, можливо, мені варто приїхати?

— Мамо, не варто. Ти краще скажи, як там...

— Все добре, — відразу сказала. — Я зрозуміла, про що ти хочеш запитати. Джареда я чіпати не буду, обіцяю, але його батько відповість за свої вчинки! І не лише він.

Я розхвилювалася. Матір розповіла, що власник компанії «Деліус Корпорейшен» Леон Гарфілд був затриманий вчора, і він зізнався в замовному вбивстві батька. Я не могла повірити, що через три довгі роки та декілька місяців все ж таки люди, які вбили батька та Кларису, які зруйнували нашу родину, будуть покараними.