Уламки долі

Розділ 24

Аудіотрек Kat Dahlia — Gangsta

 

Селін

 

— Досить мило, що ти приревнувала мене!

— Так, я приревнувала! — набираюсь сміливості та чесно відповідаю.

На декілька хвилин знову западає тиша. Хаотичні почуття накривають мене, і я голосно видихаю. Дивлюсь на дорогу і не розумію, куди ми їдемо, в якому напрямку і навіщо. Спочатку ми кружляли по місту, а зараз... я навіть не можу зрозуміти, де ми? Джаред, ніби прочитавши мої думки, знову зупиняє машину на обочині, повертається до мене та говорить. Я його не слухаю, поринула у свої думки. Нарешті до мене долинають його слова:

— Селін, це безвідповідально! Ти не повинна так поводитися!

Що? Якого біса він знову розпочинає говорити на цю тему? Нахмурююся та повертаюсь до нього.

— Де ми?

— Виїхали з міста, — спокійно відповідає.

— Навіщо?

Ми дивилися один на одного, не відводячи поглядів. Мовчить! Не відповів!

— Джареде, сьогодні я врятувала компанію...

Чоловік не дає договорити, міцно хапає за потилицю та прилаштовує обличчя до себе. Гнівається! Це помітно! Однак мовчить!

— Доки ти не голова правління, ти не будеш втручатися у справи компанії.

Він це серйозно зараз? Я закипаю від гніву. Ще трішки, і я зірвусь мовби той вулкан! Відхиляюсь від нього та даю сильного ляпаса по шоці.

— Випусти мене з машини! Це якесь божевілля.

Смикаю ручку дверцят. Чую смішок Джареда та повертаюсь до нього.

— Що смішного? — гиркаю.

— Ти дійсно сказала, що це якесь божевілля! — відкриває дверцята машини, обходить,  бере за руки та обережно витягує. — Ми не розуміємо одне одного... ми дратуємо один одного, навіть зараз! — міцно бере за руку та кудись веде. Бачу лише ліс. — Між нами велика, я б навіть сказав величезна, впадина, і ми не можемо перейти її, не можемо знайти вірну дорогу! — я йду за ним мовчки. — Ти стовідсотково власниця, і по праву такі люди, як ти, вважаються однолюбами: що належить тобі, не належить більше нікому. Тому така сумісність завжди оточена ревнощами, і вихід у світ такої пари, як ми, часто супроводжується проблемами й спорами у відносинах. Якщо комусь із пари здається, що був наданий знак уваги сторонній людині, а не йому, вечір буде зіпсований через те, що може виникнути публічний конфлікт із проявами ревнощів і в хід можуть піти навіть кулаки.

Я хмикнула.

— Джареде, ти це серйозно? Якого біса ти говориш таку нісенітницю? І взагалі, — зупинилась та смикнула руку, — куди ти мене тягнеш?

Я стала і не хотіла далі йти. Джаред схопив мене на руки.

— Тобі хочеться відчувати від мене ту енергію, почуття та емоції, які роздмухують у тобі полум’я, — продовжував говорити Джаред. — Я відчуваю це бажання, і це підстьобує мене. У такому союзі обов’язково знайдеться місце навіженим і несподіванкам, які будуть так приємні обом і абсолютно незрозумілі оточуючим.

— Не варто продовжувати говорити психологічними термінами! Я не твоя клієнтка...

Джаред зупинився посеред лісу та поглянув у вічі.

— Я чудово відчуваю не лише твоє тіло!

— До чого ти це зараз сказав?

— Я намагаюся, — зітхнув та продовжив далі йти, — пояснити тобі, в чому полягає твоя роль у компанії та в моєму житті. Це зовсім різні речі.

Проходимо ще декілька метрів, і перед очима показується озеро, неймовірно гарне озеро посеред лісових барв.

— А можливо, ми дійсно не сумісні, як ти сказала, і нам не варто бути разом?

Що? Я не очікувала такого, дійсно... від його слів на очі нахлинули сльози. Декілька хвилин тому він говорив зовсім інші слова, і раптом...
Селін, ну що ти за людина? Сама сказала про це, а тепер так реагуєш на його слова. Опустила голову, щоб він не бачив сліз...

— Але є одна проблема! — продовжує говорити далі. — Я закохався, до нестями закохався.

Підіймаю очі й не вірю своїм вухам. Присідаємо на лавку, я ще в обіймах Джареда. Він легко повертає моє обличчя до себе, великим пальцем проводить по вустах. Унизу живота спалахує тепло, яке огортає все тіло. Я дивлюсь на нього і мовчу. Не знаю, як реагувати, що відповісти.

— Селін, і як нам бути далі?

— Я.... я не знаю,— ледь чутно відповідаю.

— Нам краще було, коли ми дратували одне одного, — кутиками вуст всміхнувся та чолом доторкнувся до мого. — Але я не можу забути, не можу викинути з думок та серця... тебе, ту ніч, коли ми до останнього подиху кохалися, не можу забути твій смак та запах парфумів.

Від його слів серце розривалося навпіл. Досить, досить Селін гратися у гру, яку ти програєш. Досить цих вагань! Робота не варта тих хвилювань та втраченого щастя. Я міцно обіймаю його за шию, і по щоках стікають сльози.

— Я розумію, що ти ображаєшся, — притулившись до грудей, через сльози промовила. — Але я дійсно не очікувала такої реакції від тебе, тому й образилась. Я хотіла, як краще.... правда!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше