Глава 3

- Я не проти компанії. Веди.
- Попереджаю одразу: ліфт не працює.
- Ми на дах підемо?
- Так.
- Ну, будинок у вас не високий, можна і сходами піднятись. Головне схід не пропустити.
- Тоді побігли - Соня взяла мене за руку й потягнула в під'їзд. Вона сходами бігає краще, ніж я по рівній дорозі.
- Де ти так бігати навчилася?
- Місця треба знати.
- Сонь, можна поставити тобі одне запитання? - хочу запитати її про ту дівчину, але не можу. Здається, Соня мала рацію, коли говорила про мою невпевненість.
- І що ж тебе цікавить? Дай вгадаю. Ти вирішив запитати, кого я проводжала?
- А як ти це зрозуміла?
- Мене часто про неї запитують. Тільки я нічого не скажу.
- Я все зрозумів. Не моє діло. О, сонце сходить. Хочеш, зроблю тобі фотосесію?
- Хочу.
Ніколи не думав, що мій ранок почнеться отак: схід сонця, дах, фотоапарат і моя учениця. В Олега з'явиться новий привід для жартів.
- Як тобі фото?
- Мамині подруги ахнуть від крутості.
- Сумнівний комплімент - мамі Соні приблизно сорок років. Я знаю, що зараз жінки будь-якого віку користуються соцмережами, але не думаю, що вони добре розбираються у фото.
- Ти просто їх не бачив. Вони трясуться над крутими фото більше, ніж я.
- Ну може й так.
- Хотіла запитати, чому ти так швидко здався.
- В сенсі?
- Запитав мене про дівчину, яку я проводжала, і здався одразу після того, як почув, що я тобі нічого не скажу.
- Ну так ти ясно дала зрозуміти, що це не моє діло.
- Але ж вона тобі сподобалась? Чи я помиляюсь?
- Яка різниця?
- Ти кумедний, але надто швидко здаєшся. Думаю, що тобі не завадило б сходити до моєї мами на тренінг.
- Що за тренінг?
- Там щось про впевненість у собі. Я точно не пам'ятаю.
- Хочеш сказати, що я не впевнений у собі?
- Я тебе знаю не достатньо довго, для того щоб робити якісь висновки. Просто щось підказує, що тобі це потрібно. Якщо хочеш, можу домовитися про знижку.
- А тренінг дуже дорогий?
- Все залежить від групи. Є ще індивідуальні заняття. Тільки тобі, мабуть, краще буде в групі.
- Чому так?
- Ти людей боїшся. Принаймні нових. На індивідуальному занятті мама приділяє увагу лише одній людині, а на групових може тебе й не помітити. Тоді не доведеться боятись - Соня розсміялась. Почуваю себе трохи некомфортно. Молода дівчина розказує мені, що я боюся людей. Це й справді смішно.
- Я фото оброблю і скину тобі на пошту. Пробач, мушу бігти.
- Пошту скину в смс.
Відчуваю себе прищавим невпевненим підлітком, який вперше сходив на побачення. А це ж навіть не побачення було. Ох, Єгор, Єгор, що ж це з тобою таке?
- І де це ти був?
- Гуляв.
- Єгор, ти пробач, що я такий дурний. Тільки-от не повіриш, реально закохався. Вперше в житті.
- Олег, мені дуже важко в це повірити. Я тебе знаю давно і ще не помічав такого.
- От побачиш. В мене серйозні наміри до цієї дівчини. Я обов'язково тебе з нею познайомлю. Тільки тоді, коли вона буде готова.
- А готова вона буде, коли ви розійдетеся.
- Я тобі доведу.
- Доводь собі, що хочеш. Не зрозумів. Ти знову взяв мій ноутбук?
- Тебе не було вдома, я не мав кого спитати.
- Вважай, що ти мене переконав. Тільки ноут віддай, мені треба терміново дещо зробити.
- Знову фотки обробляти будеш?
- Як ти вгадав? Я ж ніби цим рідко займаюсь - іронізую. Я постійно тільки те й роблю, що фотографую, а потім обробляю.
- Це було дуже важко, але мені вдалося.
- Ноутбук принеси, будь ласка - йду до кухні й чекаю, коли Олег принесе комп'ютер.
- Тримайте, ваша високосте, цей дорогоцінний ноутбук.
- Я тобі зараз вріжу.
- Все, все, мовчу. Каву будеш?
- Якщо ти не піділлєш у неї отрути, то буду.
- Ти мене недооцінюєш. Якби я хотів тебе вбити, зробив би це цікавішим способом. Та й взагалі ти мені ще потрібен.
- Цікаво, для чого.
- Я сам цю квартиру не потягну. Та й з дівчиною обіцяв тебе познайомити.
- Олег, може, ми вже закриємо цю тему?
- Зануда ти, Єгор. Тримай свою каву, а я піду.
- І куди це ти так рано?
- Який сенс мені щось тобі казати, якщо все одно не повіриш?
- Ой-ой-ой, хтось образився на правду.
- Я пішов! - Олег зі злістю гримнув дверима. Може й справді закохався, якщо так реагує. Хоча я не сильно вірю в те, що люди здатні змінюватись. Скидаю фотографії на комп'ютер і приступаю до обробки. Круто вийшло, практично нічого виправляти не треба. Від Соні прийшло повідомлення з адресою електронної пошти. Скидаю їй фотографії. У відповідь отримую не "Дякую", а "Маша". Сміюсь, думаючи, що цей лист адресований не мені. Приблизно через півгодини Соня мені подзвонила.
- Ти не зрозумів останнього повідомлення?
- Якщо чесно, я просто подумав, що ти помилково його відправила.
- Це ім'я дівчини, про яку ти питав. Захочеш дізнатися ще щось, отримаєш завдання.
- Для чого тобі це?
- Скажемо так: у мене є свій інтерес. Та й завдання мої тобі дуже допоможуть в особистому житті.
- Де ти така дивна взялась?
- З дит... - Соня розкашлялась. Надіюсь, що вона не застудилась через мене. - З дитинства така. Всім знайомим допомагала. Я на психолога вчусь. Хочу допомагати людям у складних і незрозумілих ситуаціях.
- Ааа... То я в тебе піддослідний кролик?..