Улюблений вчитель

Глава 8

- Дивлюсь - намагаюсь розвіяти тишу і водночас хочу просто помовчати.
- Ти ні в чому не винен. Це мало статися, і ти не міг цього змінити.
- Важко це усвідомити.
- Тобі не потрібно усвідомлювати. Просто не живи минулим: його не зміниш. Краще думай про майбутнє. Не бійся жити, спілкуватися з людьми. Один невдалий досвід зовсім не означає, що інші будуть такими ж. Віддайся своїм бажанням і не бійся здійснювати мрії - мені здається, що вона ще багато може сказати, та чомусь зараз просто хочеться помовчати. Мабуть, Маша це розуміє, тому припиняє розмову. Її палець по щоці спускається до моїх губ. Звідкись зсередини виривається нестримне бажання поцілувати дівчину, та я лиш міцно обіймаю її.
- Ти змерзла? - відчувши, що Маша тремтить, запитую я.
- Осінні ночі досить холодні.
- Може, я проведу тебе до готелю?
- Не хочу зараз туди йти. Мені страшно залишати тебе на самоті. Та й заснути я не зможу.
- Тут поблизу є місце, де ще поки можна кави випити?
- Нічний клуб на території парку є. А ти кави хочеш?
- Та ні. Просто якщо тобі холодно, можемо десь посидіти.
- Ти справді хочеш сидіти в людному місці?
- Не хочу. І ти, як я розумію, теж не хочеш цього - Маша киває. - Потримай, будь ласка.
- Я не візьму твою кофту.
- Я звичайно можу дати тобі піджак, який лежить у рюкзаку. Тільки він холодний, а кофта тепла.
- Мені якось незручно.
- А мені буде незручно, якщо ти мерзнутимеш.
- Ти такий милий. Пробач, мушу відповісти - Маша відійшла досить далеко, мабуть, якась секретна розмова. Повернулась дівчина досить швидко. - Я тут випадково дізналася, що в тебе сьогодні свято.
- Це тобі по телефону прошепотіли?
- Та не важливо. Якось не весело ти святкуєш день народження. Пропоную влаштувати свято.
- Я ненавиджу цей день. Пропоную просто забути про нього.
- Ти постійно такий?
- Який?
- Сумний. Мені дивитися на тебе боляче.
- Кожного року в цей день мені сняться кошмари. Як не дитина, яку покинули батьки, то дівчина, яку душать просто у мене на очах.
Маша:
Здається, він більше не може приховувати свій біль. На очах Єгора блищать сльози. Не можу дивитись на нього, самій стає боляче. Вперше в житті я не можу знайти слів підтримки чи кляту пораду. Може я й не дуже досвідчений психолог, але багатьом людям допомогла. А зараз просто не можу знайти потрібних слів. Як же мені хочеться просто допомогти Єгору. Тільки замість того, щоб щось сказати, я просто мовчки дивлюся йому в очі. І так уже кілька хвилин.
- Не мовчи, будь ласка.
- Я думаю, що краще сказати. Тільки в голову не лізуть думки.
- Ти не повинна мене підтримувати, давати поради. Я і без цього непогано живу. Просто чомусь захотілося виговоритись. Ти казала: "Все, що було у відрядженні, залишається у відрядженні". Значить моя історія також залишиться тут. Просто забудь про це.
- Не зможу.
- Чому?
- Забувати історію потрібно разом з її героями, а тебе, як не крути, я не зможу забути.
- Чому?
- Не хочу. Ти, можна сказати, став моїм першим коханням. І якби дивно це не звучало, ти так і залишився єдиним. Я прекрасно розумію, що це була всього лиш любов до фотографії. Та зараз я закохуюсь в хлопця, який зображений на тому фото - здається, Єгора можуть врятувати лише друзі або сім'я.
- Пропоную забути про наші розмови і просто піти гуляти містом.
- Зачекай, я не договорила.
- Не потрібно, прошу.
- Тобі потрібна сім'я, підтримка.
- Я чув цю фразу дуже багато раз.
- І що ж тобі не подобається?
- Дівчатам потрібна романтика, вчинки, подарунки, гроші в кінці кінців. З усього цього я маю лише романтику. Причому безкоштовну. Ніяких ресторанів, кіно і чогось там ще. Я не можу цього дати. Всі гроші, які мені вдається заробити, йдуть на проживання. Я бідний.
- Я дуже не люблю, коли мене обманюють. Прошу, не роби цього.
- Чому ти вирішила, що я обманюю?
- Просто скажи мені правду.
- Пробач - він просто йде. Я взагалі не розумію цього жесту.
Починається сильний дощ, а я просто стою і не можу рушити з місця. Здається, у цього хлопця все ще гірше, ніж я думала. По щоці тече сльоза. І зараз я зовсім не розумію, чому плачу. Ні, я не ображаюсь на Єгора. Я просто знаю правду, і дуже хочеться, щоб мені її озвучили. Хлопець уже розчинився між деревами, а я далі стою. Промокла до ниточки, та кофта Єгора все одно мене гріє. Сідаю на землю й починаю сміятись. Коли моя істерика пройшла, дощ став ще сильнішим. Тільки-от я не збиралась нікуди йти.
- Довго будеш тут сидіти?
- Чую якийсь голос у себе за спиною.
- Ти це вслух сказала.
- Знаю. Та й ти пішов хвилин п'ятнадцять, може двадцять тому.
- Вирішив повернутись.
- Навіщо.
- Сказати правду хочу.
- Чому так довго наважувався?
- Просто ти не така, як інші. Я не звик до того, що когось цікавить моє життя.
- Дай руку - Єгор допоміг мені піднятися.
- Чому ж ти на лавку не сіла? Тепер у болоті вся - хлопець намагається познімати з мене листочки, які приклеїлися до одягу.
- Забий на це - кладу руку Єгору на щоку. - Я дуже рада, що ти таки наважився сказати правду. Пробач, була не права.
- Ти знала, що я повернусь?
- Ти хоч раз в житті цілувався з брудними дівчатами?
- Угу. Просто зараз - Єгор притягує мене за талію і ніжно цілує в губи...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше