Глава 16

- Міг. Та він відчув до Маши симпатію і сам випитував у мене інформацію про неї. Фотографічна пам'ять класна штука. Маша в'їлася Єгору в голову, тому він ні про кого іншого не міг думати. Я дуже зраділа, коли помітила це.
- І все ж. Якби Єгор не відповів взаємністю, що було б з Машею?
- Я би здійснила давню мрію мами. Це теж круто.
- Ти впевнена, що хочеш бачити Єгора у ролі свого батька? Він хлопець серйозний і зустрічатися аби з ким не буде. Якщо вже закохався, то буде налаштований лише на серйозні стосунки. Не здивуюсь, якщо він через тиждень зробить твоїй мамі пропозицію.
- А чому б ні? Я буду рада за них. Мені хочеться мати щасливих батьків, які будуть безмежно кохати один одного, а не старатися підтримувати хороші стосунки заради дитини. Та й я вже дівчинка доросла. Можу випадково заміж вискочити. І що тоді? Мама залишиться сама. Я не можу цього допустити. Вона зробила щасливою мене, а я подарую щастя їй.
- Ти дуже добра дівчинка. Я ще таких не зустрічав.
- Дякую за комплімент. Я, мабуть, вже піду додому. Завтра зранку біжу на важливу зустріч, потрібно виспатися.
- Можна я тебе проведу?
- Чому ти кожного разу запитуєш? Можеш проводити мене хоч кожного дня. Я точно не буду проти.
- Тоді ходімо.
- Коли в тебе наступне тренування?
- Хочеш прийти подивитися?
- Ти проти?
- Ні. Приходь. У понеділок після пар.
- Я обов'язково прийду.
- Скажи чесно: навіщо ти зі мною возишся.
- Не знаю. Мабуть, через те що ти хороший і добрий. А ще з тобою весело.
- Невже в тебе немає інших друзів? Чому ти не проводиш час з ними?
- Є в мене друзі. Та з ними не так весело. Якщо чесно, мені просто набридло вирішувати їхні проблеми.
- Ти ж хочеш бути психологом. Ця професія полягає в тому, щоб вирішувати чужі проблеми. Чи я помиляюся?
- Так і є. А ще в цій професії потрібно вміти робити людей щасливими. Тільки як я можу зробити щасливими дівчат, які бігають за хлопцями, яким вони абсолютно байдужі. Вони не хочуть мене слухати, через що постійно страждають. Я можу кожного разу повторювати їм, що була права, та не хочу це робити.
- Розумію. Це схоже на мою з Єгором ситуацію. Тільки там трохи не так було. Я постійно казав, що йому потрібно знайти дівчину, а Єгор вперто стояв на своєму.
- А він, мабуть, казав тобі знайти роботу. І ти вперто не хотів цього робити.
- Ти читаєш мене, як розгорнуту книгу.
- У мене це так легко виходить, бо ти відчиняєш для мене двері своєї душі.
- Сонь... - Олег бере мене за руку й розвертає обличчям до себе. Піднімаю голову, ловлячи його погляд. У світлі ліхтаря очі Олега світяться, мов дві зорі. Він занадто серйозний. Раніше мене б це злякало, а зараз чомусь подобається.
- Чому ти замовчав? - шепочу я, заправляючи пасмо волосся за вухо. Олег дивиться мені в очі й просто мовчить. За кілька секунд його губи розтягуються у неймовірну усмішку. Цей хлопець зараз виглядає максимально мило.
- Ти дуже гарна - він заправляє пасмо волосся, яке знову випало, мені за вухо. Пальці хлопця, лоскочучи, торкаються моєї щоки. Це змушує мене усміхнутися.
- Ти так довго наважувався сказати мені цю фразу? - відчуваю, що Олег хотів сказати зовсім не це. Моє серце починає з більшою швидкістю вдарятися у грудну клітку, коли хлопець бере мене за руки. Він хвилюється. Це видають краплі поту на його долонях.
- Я хотів сказати, що ти мені дуже подобаєшся.
- Здається, ти вже говорив щось схоже - Олег важко видихає, чим тільки підтверджує своє хвилювання.
- Тоді я говорив про те, що ти мені подобаєшся як людина. А зараз я говорю про симпатію до дівчини - на очах виступають сльози. Не розумію, чому мені хочеться заплакати. Цілую Олега в щоку й втікаю у під'їзд. Зачиняю двері квартири й опускаюся на підлогу. Я не очікувала такого повороту подій. Здається, я просто злякалася.
- Соня, ти чому на порозі сидиш?
- Мама? Я думала, що ти прийдеш пізніше.
- Ей, ти чого плачеш? Що сталось?- Маша міцно обіймає мене.
- Один хлопець признався мені в симпатії, а я втекла від нього.
- Злякалась?
- Мабуть. Незручно вийшло. Він чекав хоча б на якусь відповідь, а я просто втекла.
- Маленька моя, у цьому нічого страшного немає.
- Я навіть подумати не могла, що подобаюся йому як дівчина. Це було несподівано.
- А він тобі подобається?
- Не знаю, я не впевнена в цьому.
- Ти бачиш у ньому когось більшого, ніж друга? Чи розглядаєш лише дружні стосунки?
- Здається, я відчуваю незначну симпатію.
- Якщо ти йому справді подобаєшся, він не буде ображатися на те, що ти втекла. Просто будь з ним чесною і нічого не бійся.
- Дякую за пораду.
- Що за хлопець такий? Однокурсник?
- Ні. Ти його не знаєш. Можу лише сказати, що він хороший, добрий, чуйний.
- Здається, мою маленьку Соню чекає перше кохання.
- Мені чомусь страшно.
- Не бійся. Я завжди поруч і можу дати пораду у будь-який момент.
- Дякую за те, що ти в мене є.
- І я тобі дякую.
- Як погуляла?
- Нас з тобою запросили на одне дуже важливе свято.
- Коли?
- Завтра. Підемо?
- Звісно. Я навіть не буду питати, куди...