Глава 21

- Ходімо, нас уже таксі чекає.
- А Маша де?
- Не знаю. Вдома не ночувала. Може в Єгора залишилася.
- Думаєш, у них це серйозно?
- Олег каже, що так, а я гарантій давати не можу. Хоча те, як ці двоє дивляться один на одного, відкидає будь-які сумніви. До речі, треба їм подзвонити, сказати, що ви вже приїхали.
- Дзвони.
- Мама не відповідає. Єгор взагалі поза зоною. Олегу подзвонити треба, може він знає, де ця солодка парочка - хоч хтось швидко відповідає на мої дзвінки.
- Привіт - прохрипів Олег.
- Ти чому хрипиш?
- Прихворів трохи.
- Температура? Кашель?
- Горло болить, нежить.
- Це я винна. Не треба було твою кофту вчора брати.
- Не переживай, пройде.
- Єгор вдома?
- Ні. І де ночував, я не знаю. Кхм, кхм... Я думав, що він у вас.
- Зрозуміло. Я зараз приїду.
- Не треба.
- Треба, треба. Якщо ти не в теплих шкарпетках і не під ковдрою, то краще одразу тікай.
- Зрозумів.
- Наскільки я зрозумів, ми зараз поїдемо до Олега?
- Ні. Ти їдеш додому, мама з Єгором швидше за все там, а я поїду до Олега.
- А дівчинка виросла.
- Дідусю, може ми потім про це поговоримо? Олег сам себе не вилікує. Зупиніться, будь ласка - вискакую з таксі й біжу в сторону метро.
***
- Привіт. Не думав, що ти так швидко прийдеш.
- Бігом у ліжко. Будемо тебе лікувати.
- А ти чому в Мілан не полетіла?
- Бабуся з дідусем сюди приїхали з Єгором знайомитися. Я дізналась про це вночі. Зранку ще встигла білет здати і зустріти їх.
- Тобто ти покинула їх через мене?
- По-перше, я відправила їх до мами, а по-друге не через тебе, а для того, щоб тобі допомогти. Де у вас тут медикаменти?
- Десь. Треба Єгора запитати.
- Чому ти ще цього не зробив?
- До нього додзвонитись не можна.
- Ну хоч термометр є? - прикладаю руку до лоба Олега. Здається, у нього температура.
- У шафі на полиці.
- А сам поміряти температуру ти не здогадався?
- Я і так відчуваю, що вона висока.
- Олег, це безвідповідально. Міряй - протягую хлопцю термометр. - А я поки чаю тобі зроблю. І навіть не думай вставати.
- Кмх, кхм. Слухаюсь.
Через десять хвилин повертаюсь у кімнату з чашкою чаю.
- Давай - протягую руку, Олег дає мені термометр. - Майже тридцять дев'ять. Тобі до лікаря треба.
- Сонь, мені з ліжка встати важко, голова крутиться. Який там лікар.
- Значить викличемо сюди.
- Не треба. Я відлежусь, і воно пройде.
- Чай пий. Потім жарознижуюче вип'єш і спати ляжеш. Ніс закапаєш ось цим і таблетку від болю в горлі вип'єш. Від кашлю нічого не купила, потім сходжу ще раз.
- Не потрібно. Я кашляю через біль в горлі, так просто трохи легше.
- Ну дивись, мені ж не складно збігати в аптеку.
- Сонь, - Олег бере мене за руку й усміхається, - Дякую тобі.
- За що? Я просто принесла тобі ліки.
- За те, що допомагаєш. Ти могла просто забити на мене й займатися своїми справами.
- Мій дідусь дуже хоче з тобою познайомитись, тому лікувати тебе треба швидко. Та й у вас скоро гра, потрібно бути здоровим.
- Ти розповіла про мене діду? І що ж ти сказала?
- Я сказала, що ти мій дуже хороший друг.
- Обманюєш. Ти, коли говориш неправду треш вухо пальцями.
- Чорт - забираю руку від вуха й розумію, що доведеться сказати правду.
- Не хочеш, не кажи. Краще промовчати, ніж обманювати.
- Я розповіла йому правду і попросила пораду. Дідусь сказав, що вирішувати за мене не може й попросив познайомити його з тобою. Ми мали випадково заглянути завтра до тебе на тренування.
- А я зіпсував усі плани своєю хворобою.
- Може так буде краще. Не потрібно спішити. Це був дурний план.
- Я б з радістю познайомився з твоїми рідними, але не таким способом і не за таких обставин.
- Пропоную відкласти цю розмову на потім, тобі потрібно випити ліки й поспати.
Виходжу з кімнати й зачиняю за собою двері. Яка ж ти, Соня, все-таки добра. Ні на мить не задумалась, побігла його лікувати. Хочеш сказати, що це все просто так? Подумай, прислухайся до своїх почуттів.
- Уже сама з собою говорю - йду в кухню і починаю готувати Олегу обід.
***
Коли я зварила бульйон і сіла відпочити, почула тихі стогони, які перервались гучним криком. Біжу в кімнату. Олег сидить на підлозі й тремтить. Його лоб вкрився краплями поту, а очі наповнились слізьми. Сідаю перед Олегом і беру його за руки.
- Кошмар наснився? - хлопець киває. - Тобі потрібно лягти у ліжко.
- Я повинен подзвонити сестрі.
- Сон якось пов'язаний з нею?
- Так - Олег бере телефон. Чую кожен гудок. Вони вже починають лякати, та все одно ніхто не відповідає.
- Що тобі снилось?
- Алісу збило авто, за кермом якого була наша мати. Це сталось у мене на очах. Аліса загинула на місці аварії. Я нічого не зміг зробити.
- Це просто сон. Я впевнена, що з Алісою все добре. Ти чуєш мене? Просто сон. Подзвони її чоловіку, він повинен знати, де Аліса.
- Хороша ідея - знову довгі, до болю нестерпні гудки. - Не відповідає.
- Все буде добре - обіймаю Олега. - Мені завжди кошмари сняться, коли температура висока. Впевнена, що в тебе це просто прояв хвороби.
- Я востаннє так сильно переживав, коли Аліса вперше не ночувала вдома - Олег дивиться на мене. У його очах я бачу страх, недитячий страх, викликаний кошмаром. Міцніше обіймаю хлопця, погладжуючи його голову. Нас перериває дзвінок у двері...