Глава 32

- Я хотів прибрати у квартирі, але це не таке вже й веселе заняття.
- Що, що?! Ти? Прибрати? Сам? Ого. Приємно вразив. Такі бажання закопувати не можна. Неси швабру, ганчірки.
- Навіщо?
- А як ти прибирати збираєшся? До речі, ідея класна. Мене прибирання заспокоює.
- Ти це говориш для того, щоб мене підбадьорити? Чи це правда?
- Я завжди кажу тільки правду.
- Сонь, ну тільки мене не обманюй. Я ж знаю, що ти вмієш казати неправду в корисних цілях.
- Тобі я кажу тільки правду.
- Чесно?
- Чесніше не буває. Будеш моїм спільником - сміюсь.
- І що ж я робитиму?
- Допомагатимеш мені створювати чудо для інших.
- І хто ж твоя наступна жертва? Тобто кому допомагатимемо?
- Мабуть, Алісі.
- Так їй Маша допомагає.
- А хіба нам це заважатиме?
- Ти граєш з вогнем.
- Знаю. Зараз ще з водою пограюся, коли підлогу митиму.
- І що ж ти хочеш з Алісою робити?
- Хочу поспілкуватися з її чоловіком.
- Сонь, це вже занадто.
- Який же ти котик.
- Не зрозумів.
- Це була невеличка перевірка. Я вже думала, що ти підтримуватимеш усі мої дурнуваті ідеї.
- Усе повинно мати межі. Якщо ти творитимеш фігню, я про це скажу прямо. Зараз ти думаєш про фігню. Говорити з Пашою - це дурість. Ми не знаємо, які в Аліси проблеми і можемо сказати щось зайве.
- Ти абсолютно правий. Це повна маячня. Тим більше в справи маминих пацієнтів я не лізу. Лише тоді, коли вона сама просить, можу сказати свою думку.
- Твій красивий носик непогано проникає у справи інших людей. Мені здається, що ти правильну професію обрала. Головне не загратися.
- Буду обговорювати усе з тобою. Зупинятимеш мене, якщо я буду неправа.
- І ти навіть не будеш сперечатися?
- Не можу тобі це пообіцяти. Та я дуже постараюся. Ми прибирати будемо чи далі говорити?
- Поєднаємо корисне з приємним.
- Домовляємось одразу: я витираю пилюку, а ти миєш підлогу.
- Мене все влаштовує.
- От і добре - стаю на стілець, щоб дотягнутися до найвищої полиці, та втрачаю рівновагу.
- Куди летиш? - Олег спіймав мене практично одразу.
- Щось захотілось політати. Вирішила почати зі стільця. Чи може краще летіти з дивану? Або зі столу. Як думаєш? - чомусь я не можу зупинитися. Хочеться говорити без упину. Здається, це захисна реакція. Тільки-от від чого я себе захищаю? Може краще не робити цього?
- Про що я думаю? - усмішка Олега змушує і мене забути про те, що я говорила.
- Не знаю, про що ти думаєш. Хоча, здається, здогадуюсь. Принаймні мені дуже хочеться, щоб наші думки збіглися.
- І про що ж ти думаєш?
- Не впевнена, що хочу говорити це вголос.
- Тепер вже я не впевнений в тому, що хочу дізнатися це.
- Обіцяй, що не розповіси дідусю.
- Це не в моїх інтересах - наші губи зближаються надто повільно. Заплющую очі, відчувши шоколадний смак губ Олега. Це все так невпевнено, але водночас дуже ніжно, особливо. Мені дихати важко: емоції зашкалюють.
- Це нові для мене відчуття. Такі загадкові, особисті - дивлюся Олегу в очі й бачу в них непорозуміння.
- Все добре? Чи може я поспішив? - боже, який же він зараз милий.
- Ти такий кумедний. Навіщо перейматися через те, що вже зробив? Краще поцілуй мене ще раз.
- Ти справді хочеш цього?
- Перестань поводити себе так, ніби я кришталева ваза. Забудь про різницю у віці, забудь про маму з Єгором, просто побач мене тут і зараз. Я не зможу бути з тобою, якщо ти бачитимеш у мені маленьку дівчинку, яка була не готова до поцілунку. Зрозумій, що я теж цього хотіла. Можливо, навіть більше, ніж ти. А зараз ти питаєш, чи не поспішив, чи я цього хочу - Олег подивився на мене так, ніби терпіти потік слів, які вискакують з мого рота, просто не можливо.
- Помовчи - хлопець міцно притискає мене до себе й ніжно цілує. - Так краще?
- Однозначно. Якщо затикатимеш мене такими методами, навіть по лобу не стукну.
- Ого. А зазвичай ти стукаєш по лобу тих, хто затикає тобі рот?
- Це умовно. Та все ж таким людям доводиться не солодко. Тому в моєму оточенні більшість тих, хто любить слухати.
- Але ж ти також вмієш слухати. Якби не любила цього, навряд чи пішла б вчитися на психолога.
- Звісно, я і слухати люблю. В цьому й парадокс. Зазвичай люди обирають одну сторону. Хтось стає ввічливим слухачам, а інші - говорять без упину, лиш інколи дозволяючи висказатися своїм ближнім.
- А ти прийняла одразу дві сторони. І я не бачу в цьому нічого поганого. Мені подобається, коли ти багато говориш. Готовий слухати тебе вічно. Тільки б не бачити твоїх сліз.
- Поки ти поруч, мені точно не хочеться плакати. Може подивимося фільм? Прибирати зовсім перехотілось.
- З тобою хоч на край світу готовий іти. Та й у мене теж зникло будь-яке бажання прибирати.
- Прекрасно. Сьогодні твоя черга обирати фільм.
Олег увімкнув кіно, ми сіли на дивані й спокійно дивилися. Та спокійно було тільки спочатку. Не думала, що Олег захоче подивитися фільм жахів. Просиділа весь вечір, уткнувшись йому в плече. Так і заснула. Надіюсь, мама не дуже хвилювалася, через те що я не повернулась додому...