Глава 35

- Я зараз у такому шоці, що готова говорити з ким-небудь.
- Тоді ми уважно слухаємо.
- Я вагітна від свого коханця. І сьогодні я йому про це сказала.
- Що?! - ця новина мене шокувала.
- І що він сказав? - Соня підійшла до справи як справжній психолог. Мінімум почуттів, максимум серйозності.
- Здається, зрадів.
- Так це добре - невпевнено кажу я, розуміючи, що краще скаже Соня.
- А що про це думаєш ти? Хочеш ростити цю дитину з ним? Чи думаєш, що краще залишитися з чоловіком?
- З Павлом я точно залишатись не хочу, але й не впевнена в тому, що другий буде гідним батьком дитини.
- Відкинь думки. Запитай у себе чи любиш ти його.
- Тут і питати не потрібно. Відповідь очевидна. Ми вже два роки зустрічаємося - я аж закашлявся від здивування.
- Скільки? Як ти так довго це приховувала?
- Це було нескладно. Я мозком розумію, що натворила фігні, а серце цього не сприймає.
- Значить, тобі потрібно бути з ним.
- Напевно. Я боюся говорити з Пашею. Все ж таки стільки років разом.
- Алісо, запам'ятай, що ти нічого йому не винна. Це абсолютно нормально, коли люди розходяться після довгих подружніх років. Кохання не повинно бути вічним, тим більше якщо стосунки у вас зіпсувалися. Не варто жертвувати собою заради думки інших.
- Я все одно боюсь.
- Хочеш, я з ним поговорю?
- Сонь, перебір.
- А мені ідея подобається.
- Олег, а може ти з ним поговориш? Від брата дружини це звучатиме краще.
- Соня має рацію.
- Якщо вже ви так хочете, я поговорю з Пашею. Тільки не обіцяю, що з цього вийде щось хороше.
- Не переживай, Алісо, ми з тобою. Якщо захочеться поговорити, приходь. Головне: не бійся своїх бажань, і все буде добре.
- Дякую за підтримку. І ще раз пробач за мою поведінку. Не добре так виправдовуватися, але це, мабуть, гормони.
- Я все розумію. Можна тебе обійняти?
- Ой, як же все-таки Олегу з тобою пощастило - Соня з Алісою обійнялися і почали разом готувати сніданок. Я, звичайно, дуже радий, що вони нормально спілкуються, та майбутня розмова з Павлом мене точно не радує. Я взагалі з ним спілкуватися не дуже люблю, та заради сестри готовий на все. Навіть вступити в бій. Останнього разу наша зустріч саме так і закінчилася. Я тоді зламав Паші носа.
- Олег, у тебе все нормально?
- Так, а що?
- Аліса пішла, ти з нею не попрощався навіть, сніданок уже холодний. Єгор тобі дзвонив. Я думала відповісти, а потім вирішила, що не треба. А ще тобі мама дзвонила. Я тобі її номер записала. І ще в квартирі трохи прибрала.
- Тссс - притягую Соню за руку й саджу собі на коліна. - Забагато інформації. Зупинись.
- Окей. Можу взагалі мовчати.
- От цього не треба. Аліса давно пішла?
- Хвилин п'ятнадцять тому.
- А Єгор коли дзвонив?
- Хвилин десять тому. Маша зразу після нього.
- Що в нас на сніданок?
- Вівсянка, сер - як же смішно вона це сказала. Ця інтонація неперевершена. У ній змішалися впевненість, рішучість та іронія.
- Я на сто відсотків впевнений, що вдома не було вівсянки.
- Так я в магазин сходила.
- Ти не виходила з дому, я це точно знаю.
- Ооо, то ще не все втрачено. Тобі розігріти їжу?
- Краще посиди.
Соня:
Спочатку мені здалося, що сидіти в Олега на колінах зовсім незручно. Та коли він обійняв мене, я зрозуміла, що мені це подобається.
- Ти сьогодні якась не така.
- Ну ти ж сказав, що інформації забагато, от і мовчу - Олег цілує мене в щоку і сміється. Шкіра горить у місці доторку, і чомусь мені стає соромно.
- Смішна ти. Ми з тою інформацією розібралися, можеш говорити далі.
- А ти не хочеш подзвонити Єгору або ж Маші? Зовсім не цікаво, чому вони дзвонили?
- Якби то було щось важливе, подзвонили б ще раз. До речі, що там зранку було? Встигла?
- Практично. Як тільки збиралася зайти у свою кімнату, мене зупинив Єгор.
- Ой, це страшно. Я коли вдома не ночую, він мене вичитує так, що я ще потім вибачаюсь.
- Я вміло викрутилась із цієї ситуації. І в результаті моїх старань Єгор зробив мамі пропозицію вийти за нього заміж.
- Серйозно? Я ставив ставки на другий тиждень стосунків, а він до третього протягнув.
- Ахах. Я тільки не впевнена, що мама сказала "так". Вирішила залишити їх на самоті.
- Отак просто залишила їх удвох?
- Не просто. Після невеликого майстер-класу.
- Боюсь спитати, чому ж ти їх вчила.
- Показувала, як потрібно робити пропозицію.
- А в тебе вже є досвід?
- Я просто знаю, що мама хотіла почути.
- Не думаєш, що це занадто швидко?
- Ти бачив ті щасливі очі? Навіщо їм чекати?
- Може й так. А ми ще почекаємо - Олег поцілував моє плече й усміхнувся.
- Ти збираєшся мене так довго терпіти?
- Ні ну я не знаю, як там воно буде. Просто промовив свої думки вголос - мене трохи лякає, що Олег думає наперед. Єгор казав, що такого не буде.
- Ти не голодний?
- Я не хочу тебе відпускати.
- Я просто підігрію сніданок.
- Не пущу - Олег обіймає мене ще міцніше.
- Значить, будеш голодним.
- Я харчуюся твоєю аурою.
- На повітрі довго не протягнеш.
- А на поцілунках?
- Можна спробувати - все ще невпевнено роблю перший крок і цілую Олега в губи. Короткий поцілунок змушує мене натягнути усмішку. - Наситився?
- Трохи не вистачило, потрібна добавка...