Глава 38

- І чого він приходив?
- Хотів похвалитися, мабуть. Може просто з тобою поспілкуватися хотів, а тут я. Єгор, звичайно, міг мене вигнати.
- Я б не відпустив. Мені потрібні ліки. А так добре, як твоя усмішка, мені нічого не допоможе - усміхаюсь і цілую Олега в щоку.
- А що ти збираєшся готувати?
- Мої вміння закінчуються омлетом.
- Ооо, непогано. Люблю омлетики. Чим мені допомогти?
- Можеш помити гриби і зелень. Якщо хочеш можна ще щось додати.
- Мені всього достатньо. Ще чаю зеленого зроблю, десь я його у вас тут бачила.
- Я сам дістану, бо знову політати захочеш.
- Мені одного разу вистачило.
- Ніколи не знаєш, коли табуретка хитнеться.
- Мабуть, ти правий.
- Тримай.
- Дякую.
- А поцілувати - Олег мило надув губи.
- Ага, звісно. Зараз ще ненароком твій ніс зачеплю. Ні, ні, ні. Я на таке не погоджуся.
- Ну так і я розраховував на поцілунок у щоку. А ти сама додумала.
- Нормально так - Олег швидко поцілував мене в губи й мило усміхнувся.
- Задовольнив твоє бажання?
- Я взагалі-то їсти хотіла. Але так теж непогано. Хоча ні. Їсти я все-таки хочу. Тому нам краще помовчати.
- Згоден, не можна допустити, щоб ти була голодною.
- Швидко вчишся. Ти тут готуй, а я хоч піду вмиюся.
- Іди, іди.
- У тебе десять хвилин.
Коли я повернулася у кухню, на столі стояв сніданок і чай.
- Треба буде сходити додому забрати свою щітку.
- Хочеш переїхати сюди?
- І не надійся. Або надійся - сміюсь. - За тобою потрібно приглядати. Єгор переїжджає до мами, значить я можу поселитися в його кімнату.
- Яка спритна дівчинка.
- Сказати правду?
- Бажано.
- Я тепер дуже боюся допитів Єгора, а додому зазвичай приходжу пізно.
- А якщо я тебе допитувати буду?
- Тебе я точно не боюся. Та й у крайньому випадку можна втекти до будинку дідуся з бабусею.
- Не пущу. Живи тут. Мені хоч веселіше буде.
- Обіцяю хлопчиків не водити.
- Хтось зараз договориться. У тебе взагалі-то хлопець є.
- Так? А хто він? Познайомиш? - сміюсь.
- Ох зараз як познайомлю. Ще й сніданок заберу.
- А це вже заборонена дія. Не віддам! - підсовую тарілку з омлетом ближче до себе.
- Хто твій хлопець?
- Ну він такий дорослий, хоча намагається здаватися дитиною. Досить серйозний, розумний, веселий, турботливий, добрий і дуже гарний.
- Якось не зовсім зрозуміло. Ти зараз просто описала когось ідеального або ж дуже близького до ідеалу.
- Добре. Дам конкретну підказку. У цього хлопця зламаний ніс, а ще він готує омлет краще, ніж моя мама.
- Ох, які компліменти. Мабуть, він тобі дуже подобається.
- Хто?
- Той, що омлет добре готує.
- Якщо скажу, що подобається, ти ревнувати будеш. А якщо не скажу, то вийде, що обманула.
- Так, я вже заплутався - Олег сміється.
- Ми з тобою такі дурні. І мені це подобається. Єгор був правий. З тобою сумно не буде.
- А ти в цьому сумнівалася?
- Взагалі ні.
- От і добренько. Тоді розповідай.
- Що?
- Я знаю, що ти вже вигадала щось на весілля. Думаю, це було ще до того, як вони вирішили одружитися. Коли ти встиг так добре мене вивчити?
- Сам не знаю.
- Ну добре, слухай. Справа така...
Я коротко розповіла Олегу про те, що запланувала. Йому ідея сподобалась. І потім ми до вечора думали, що з цим усім робити.
- Сонь, не хочеш завтра кудись сходити?
- Тобі вдома погано?
- Соромишся виходити зі мною в люди?
- Не говори дурниць. Просто хвилююсь за тебе. Все-таки від хвороби ще не зовсім відійшов.
- Знаєш, я тут подумав.
- Вже страшно.
- Я дуже вдячний твоєму дідусю за допомогу з моєю мрією, та все ж таки доведеться відмовитися від пропозиції.
- Чому? Ти ж так хотів займатися баскетболом - чесно, мене навіть трохи розчарувало таке рішення.
- Я буду довго відновлюватися після хвороби. Та й поки грати навчусь нормально, то часу багато пройде. Мені треба шукати щось серйозніше. Займатися баскетболом вічно не буду. Та й перспектив не бачу.
- Тебе Єгор вкусив?
- Ні. Я просто добре подумав.
- Над чим?
- Над життям. У лікарні мав багато часу для роздумів. Та й Алісі потрібно буде допомагати. Ми не знаємо, що там за хлопець у неї.
- Я навіть не знаю, що сказати.
- Це моє рішення. І воно не залежить від того, що ти скажеш.
- Ай...
- Щось не так?
- Я просто шокована. Знала, що ти в душі дуже серйозний і відповідальний, але не думала, що ти так швидко відкриєшся.
- Мені здається, що ти розумієш причину - усміхаюся, розуміючи, на що натякає Олег. І все одно хочу перепитати.
- Мої здогадки можуть відрізнятися від дійсності.
- Причина захована в тобі. Дівчинка Соня настільки сильно прив'язала мене до себе, що тепер я просто боюся її втратити. Від однієї думки про це серце стискається - я хотіла підійти до Олега й міцно обійняти його. Та хтось вирішив нам завадити.
- Думаю, це Аліса прийшла.
- Чому ти так вирішила?
- Більше нема кому. Ховайся у кімнату.
- Навіщо?
- Ти хочеш, щоб Аліса нервувала? Скажу їй, що ти спиш.
- Соня, Соня. А казала, що не обманюєш людей.
- У тебе є хвилина на те, щоб заснути. Не підведи мене.
Цілую Олега в щоку й іду відчиняти двері. На порозі з'являється симпатичний молодий чоловік, який мені дуже когось нагадує.
- Добрий вечір. Ви до кого?
- Тут живе Олег?
- Так. А навіщо він вам?..