Улюблений вчитель

Глава 40

Пройшов майже місяць. Сьогодні дуже важливий день у моєму, та й не лише у моєму житті. Нарешті в мене буде повноцінна сім'я. Мама, тато. Я завжди про це мріяла. І зараз, коли поруч є людина, з якою мені добре, все одно хочеться знати, що вдома на мене чекають.
- Ти готова? - Олег ввічливо постукав у двері, але так і не зайшов у кімнату. Все ще не може звикнути до того, що ми живемо разом.
- Майже. Можеш зайти. Точніше зайди, мені потрібна твоя допомога.
- Яка ж ти у мене красуня - Олег цілує мене в плече й допомагає застібнути сукню.
- Я щось дуже хвилююся.
- Чому? Все ж добре. Ми все продумали. Єгор з Машею щасливі. Подарунок наш готовий. Аліса з Назаром свою частину теж виконали. Все буде чудово.
- Я сьогодні вперше йду на весілля, мабуть, тому і хвилююся.
- Ти головне букет не лови - Олег сміється, а я повертаюся до нього обличчям.
- Боїшся?
- Рано нам ще про весілля думати. Краще хай Аліса ловить.
- Згодна. Хоча її це може засмутити. З Пашею так і не вийшло домовитися.
- Ми його знайдемо і все буде добре. Я тобі це обіцяю.
- Боюсь, аби він не наробив дурниць.
- Сонь, ти не про те зараз думаєш. Ходи сюди - Олег витягнув руки вперед, запрошуючи мене в свої обійми.
- Не буду тебе обіймати.
- Не зрозумів. Це ще що за приколи?
- Боюсь.
- Що на цей раз?
- Боюся звикати до тебе. Зараз мені допомагають твої обійми, а через тиждень ти підеш на роботу. І що я тоді робитиму?
- Сонечко моє, робота ніколи не стоятиме на першому місці. Для тебе я завжди знайду час. Та й керівник може собі дозволити іноді пускати до себе гостей.
- Що-що? Керівник? Олег, ти перегинаєш.
- Сумніваєшся в моїх можливостях?
- Ти ж освіти не маєш, не працював ніде.
- Помиляєшся. Я просто не люблю про це говорити.
- А з цього місця розповідай детальніше.
- Та що розповідати? Це все нудно.
- Мені цікаво все, що пов'язане з тобою. Що ти такого зробив, що зараз працюватимеш керівником?
- П'ять років працював логістом в одній фірмі. Думав, що деякий успіх вийде приховати, та твій дідусь вивідав абсолютно усе.
- То тебе ще й у фірму дідуся взяли? Туди ж навіть по дууууже великому блату не беруть. Значить, ти у мене дуже успішний, а я про це навіть не знаю?
- Кажу ж, що не люблю про це говорити.
- Якщо не любиш, навіщо працювати йдеш?
- Працювати люблю, але говорити про це не хочу.
- Тобто ти тільки створюєш образ ледачого безробітного?
- Я просто думав, що живу в кайф. А зараз зрозумів, у чому ховається справжнє щастя.
- І в чому ж?
- У моїй маленькій дівчинці - Олег міцно обіймає мене, а я відповідаю взаємністю. Та все одно тихо шепочу:
- Ще раз назвеш мене маленькою, переїду до дідуся.
- Не ображайся. Та все одно ти моя маленька дівчинка. Як мінімум по росту.
- Ти догрався - вириваюсь з обіймів і прямую до дверей.
- Стій! - Олег хапає мене за руку й повертає в полон своїх обіймів. Потім пристрасно цілує, не дозволяючи далі злитися.
- Зараза.
- А що я мав робити? Тебе ж тільки так зупинити можна.
- Краще мовчи - кладу руки на щоки Олега. Наші губи знову з'єднуються в палкому поцілунку. По тілу проходить приємне тепло, яке допомагає мені заспокоїтися.
- Прийшла до тями? Не хвилюєшся?
- Тепер ні. Можемо йти. Ще тортик забрати треба.
- Віктор Богданович сказав, що сам забере.
- За моєю спиною з дідусем подружився?
- Ревнуєш?
- Хіба що тебе до дідуся. Забере тебе в мене, і що я тоді робитиму.
- Не бійся, не забере.
За цей місяць я так сильно звикла до постійної присутності Олега, що просто не можу без нього. Я завжди сильно прив'язувалася до людей, але цього разу відчуття зовсім інші. Все абсолютна не так. Хочеться просто завжди бути поруч, дихати одним повітрям, сміятися над одними жартами чи ситуаціями, разом засмучуватися. Соня, Соня, що ж це з тобою?
- Ти де літаєш?
- Думаю.
- Про що?
- Про нас.
- І що надумала? Знову щось погане?
- Ні. Думаю про те, що мені з тобою пощастило. Закохалася в, на перший погляд, нерозумного й лінивого, а отримала чуйного, доброго, милого котика.
- Ахах, котиком мене ще не називали.
- А я буду. Хочеться мені так. Ти й справді на котика схожий. Коли погано, достатньо просто тебе обійняти, і стане краще.
- Цікаві в тебе порівняння.
- Які вже є.
- Ходімо, нас там уже водій чекає.
- Ти викликав таксі? Я думала, що ми поїдемо на метро.
- Не таксі.
- Не зрозуміла.
- Особистий водій.
- Вау. Ну тут ти простим "дідусь вивідав інформацію" не обійдешся. Я чекаю подробиці.
- По дорозі розповім, бо ми точно запізнимося.
Маша:
Сьогодні такий хвилюючий день. Ніколи б не подумала, що можу так швидко вийти заміж. Не вірю в те, що скоро отримаю статус дружини.
- Єгор, нам потрібно серйозно поговорити - думала відтягнути цю розмову, та краще сказати зараз. Сідаю до хлопця на коліна й усміхаюся.
- Цікаво, цікаво. Розповідай уже. Заінтригувала, так заінтригувала.
- Пам'ятаєш, про що ми говорили, коли ти мені пропозицію зробив?
- Звичайно. Хочеш поговорити про Соню? Знову щось не так з Олегом?
- Ні, не про Соню. Ми говорили загалом про дітей.
- Чекай. Ти хочеш сказати, що ми... Що в нас...
- Я хочу сказати, що ми чекаємо малюка.
- Машка, ти просто не уявляєш, який я зараз щасливий. Я люблю тебе...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше