Глава 41

- І я тебе дуже-дуже люблю. Тільки хочу про дещо попросити.
- Зачекай. Який строк?
- Два-три тижні - Єгор кладе руку мені на живіт і обережно гладить.
- Маленьке чудо.
- Єгор...
- Що?
- Може ми поки не будемо розповідати про мою вагітність іншим?
- Якщо ти так хочеш, будемо мовчати. Хоча мені здається, що Соня зраділа б.
- Не сумніваюся. Та все одно краще розповісти пізніше.
- Добре. Тільки не переймайся через це. Все буде добре.
- Не вірю в те, що зараз відбувається.
- Чому?
- Так дивно просто. Ми знайомі менше двох місяців, а вже одружуємося.
- Коханню не потрібно багато часу.
- Напевно ти маєш рацію. До речі, про Соню. Оскільки ти сам заговорив, я хотіла дещо спитати.
- Що?
- Тобі не здається, що Олег задовго її терпить? - сміюсь. - Соня ще ні разу не повернулася додому. Невже вони не сваряться? Як думаєш?
- Щоб вивести Олега з себе треба дуже постаратися. Та з Сонею все ще складніше. Що б вона не робила, Олег не буде злитись. Може приревнувати до когось, не більше.
- Все-таки вони ідеальна пара. Дарма ти казав, що з цих стосунків нічого не вийде.
- Місяць - це не показник. Побачимо, що буде через півроку. Якщо вони до того часу будуть разом.
- Знову заводишся. Що тебе не влаштовує? Сам кілька хвилин тому казав, що коханню не потрібно багато часу.
- Чесно, дурний батьківський інстинкт.
- Ха-ха. Мені це подобається, але не перегинай палицю.
- Я дуже постараюся. Може ми все-таки почнемо збиратися?
- Без нас не почнуть.
- Я це розумію, але жіночка, яка має нас розписати, чекати не буде.
- Ех, тоді треба збиратися.
- Щось ти якось не дуже хочеш їхати на власне весілля.
- Мама зараз плакати буде, Соня якийсь сюрприз знову влаштує. Я їх дуже люблю, але мені чомусь хочеться тиші.
- Ми, звичайно, можемо все відмінити, та батьки не зрозуміють. І Соня дуже засмутиться. Вона цього дня чекала, здається, навіть більше, ніж ми.
- Правильно, дитина хоче справжню сім'ю. Хоча нащо ми їй здалися, коли має Олега.
- Олег може піти, а сім'я поруч завжди.
- Що значить, Олег може піти?
- Я це образно сказав. Це чудо від нашої Соні не відстане - обожнюю, коли Єгор каже "наша Соня". Аж сльози на очах з'являються. - Хіба що вона його покине. Суть моїх слів була захована в іншому. Сім'я - це люди, які підтримають у будь-який момент та в будь-якій ситуації. Принаймні так має бути.
- Ти однозначно маєш рацію - підходжу до вікна й усміхаюся. - Вони такі милі.
- Хто?
- Соня з Олегом.
- Дивись, вони вже їдуть, а ми ще навіть не зібралися.
- Ой... Треба це виправляти - цілую Єгора в щоку й швидко йду до ванної кімнати, щоб привести себе в порядок.
Олег:
Ми з Сонею сіли в авто, і тоді вже почався допит. Я знаю, що рано чи пізно вона все одно дізналася б, тому краще розповісти усе зараз.
- Я уважно слухаю.
- Коли я прийшов до Віктора Богдановича сказати, що не буду грати у баскетбол, він виглядав стурбованим. Перебирав папери, щось шукав, рахував. Я просто заглянув, потім втягнувся, попросив подивитися. Віктор Богданович ще так на мене глянув. Він дуже здивувався. Години три, може й чотири я переглядав документи, по кілька раз усе вивчив і таки знайшов рішення проблеми. Пізніше виявилося, що я приніс фірмі декілька десятків мільйонів гривень.
- А вакансія керівника відділу логістики якраз була вільною.
- Саме так. Тому твій дідусь запропонував мені працювати у нього.
- Я в шоці. Ти в мене такий розумний - Соня кладе свою руку на мою й міцно стискає її.
- Вже не сумніваєшся у тому, що прийняла правильне рішення?
- Ніколи не сумнівалася. Принаймні після того, як вирішила бути з тобою - ці слова викликають у мене усмішку.
- Ти чудо.
***
- Пане Олеже, мені вас тут чекати? - запитує водій, коли ми під'їжджаємо до місця призначення.
- Можеш бути вільний - виходжу з машини, відчиняю Соні двері й подаю руку.
- Що будеш робити, коли я звикну до таких жестів?
- Звикай, так тепер буде завжди.
- Ти так змінився за місяць.
- Ти змушуєш мене змінюватися. Хочеться стати кращим для тебе.
- Це зовсім не потрібно. Ти і так у мене найкращий - Соня впевнено обіймає мене й ніжно цілує. Раніше вона соромилася робити це при людях, а тут навіть здивувала.
- Тебе тепер нічого не лякає?
- Почуття не можуть лякати, а сором'язливість пройшла. Росту я, мабуть. Раніше просто було якось незвично, дивно, навіть трохи дико. А тепер якось все одно. Хочеться - цілуй, нехай весь світ бачить.
- Сміливо.
- Ти робиш мене сміливішою - Соня знову цілує мене. Ці емоції неймовірні. Вона моя, нікому не віддам.
- А ми точно приїхали на весілля Маші та Єгора? - Соню не зупинило навіть те, що прийшли Аліса з Назаром.
- Здається, їм зараз не до нас.
- Дай, будь ласка, свій телефон. Я зніму їх на відео.
- Алісо, може не потрібно?
- Потім на їх весілля зробимо круте відео.
- Сперечатися з тобою не має сенсу?
- Абсолютно ніякого.
- Нас знімають, шепочу Соні в губи.
- Байдуже - дівчина міцно-міцно обіймає мене.
- Соня, що ти зробила з моїм братом? Як змусила його одягнути костюм?
- Я нічого не робила. Олег сам так вирішив. Статус, мабуть підтримує...

P. S. Дуже вибачаюсь за те, що не виставляла глав, на це були свої причини. Обіцяю виправитися)