Глава 42

- З яких пір запасні гравці баскетбольної команди мають підтримувати статус?
- Аліса нічого не знає?
- Ніхто не знає, навіть Єгор.
- Ви про що? Швиденько розповідайте, не нервуйте вагітну жінку.
- Ти бачиш, як заговорила?
- Має право. І Алісу зараз треба підтримувати. Так що я на її боці.
- Зговорились - сміється Назар. - Хоча я згідний з обома. З ними сперечатися не можна.
- Ааа, та скажіть уже.
- Олег став керівником відділу логістики у крутій фірмі, і тепер піджак йому по статусу підходить.
- Ого. Оце ж так поворот. Я такого точно не очікувала. Швидко братик мій в люди вибився. І як то так сталося, що ти вирішив зайнятися нудною офісною роботою?
- Довга історія.
- Вона випадково зараз не світиться від щастя?
- Хто?
- Твоя довга історія. Стоїть ось, світиться як сонечко.
- Ви однозначно позитивно впливаєте один на одного.
Соня:
Я зараз дуже щаслива. Поруч з Олегом так легко й спокійно. Здається, ніби я готова усе життя пройти, тримаючи його за руку.
- Соня, де Маша з Єгором? - чую крик дідуся і лякаюся. Не дуже вже він радісний. Зараз буде капець.
- Я дзвонив хвилин двадцять тому, казали, що вже їдуть.
- У них розпис через п'ять хвилин.
- Упс... З сюрпризами ми то все вирішили, а от прослідкувати за цими двома забули.
- Вони не приїдуть.
- Соня, а ти чого так спокійно про це говориш?
- Мама хотіла, щоб її весілля пройшло без гостей. Весь час про це мріяла. Тільки вона, він і більше нікого. Не розумієте ви цього. Як душа бажає, так і треба робити. Втекли вони. Повернуться через кілька тижнів.
- Не розумію.
- А ви і не зрозумієте. Усе вирішується на психологічному рівні. Якщо ти чогось не хочеш, то свідомо чи несвідомо робитимеш усе, аби воно не сталося.
- Бісите ви мене зі своєю психологією. Весілля готове, а одружувати нема кого. Сонь, може ти заміж підеш?
- Кхм, кхм. Що? - я повітрям вдавилася.
- А чому б ні? Ви з Олегом чудова пара.
- Здається, нам пора тікати - шепочу до Олега.
- А ти заміж не хочеш?
- Поговоримо про це при інших обставинах.
- Може ми Алісу з Назаром одружимо?
- І як ти собі це уявляєш? Я взагалі-то ще не розлучена з Пашею.
- Взагалі це мав бути сюрприз на твій день народження, але якщо вже така ситуація, то можна сказати.
- Що сказати?
- Оскільки Паша не з'явився у суд два рази, вас розлучили без його згоди.
- Який суд? Чому я про це нічого не знаю? - нервово запитує Назар, коли у моїй голові пролітають такі ж думки.
- Я взагалі не розумію, про що він - здається, в Аліси шок. - А як вони розлучили нас, якщо Паша не прийшов, а я взагалі не знала ні про який суд?
- Я вирішив, що втягувати тебе у все це не потрібно, щоб ти не нервувала. Звичайно, це не зовсім законно, але коли в сім'ї відбувається така чортівня, я зроблю все, аби це скінчилося. Ось ми з Віктором Богдановичем трішки почаклували. Я оформив довіреність, по якій твою сторону в суді представляв адвокат.
- Тепер я розумію, куди дівся мій паспорт, і як він так несподівано повернувся назад. Тільки ж це в певному роді кримінал. І якщо Паша почне розбиратися, то всім буде несолодко.
- Усе буде добре. Нічого Паша не дізнається. 
- Так що, заміж за мене підеш? - найромантичніша пропозиція, яку я коли-небуть бачила.
- Піду, якщо ніхто не проти.
- От і вирішили. Ходімо швидше, нас довго не чекатимуть. Паспорти з собою?
- Так.
- Давайте їх сюди, я піду домовлятися.
- Соня, у тебе дуже класний дідусь. І хлопець у тебе чудовий. Я дуже радий, що скоро ви станете моєю сім'єю.
- Ну я не скоро, а Олег хвилин через п'ятнадцять.
- Сонь, повір, ми уже одна сім'я. Ти стільки всього для нас зробила, що я сміливо можу назвати тебе своєю молодшою сестричкою. Пробач за все погане, що я тобі говорила. Це було сказано не зі зла.
- Не переживай, Алісо, я усе розумію. У безвихідних ситуаціях людям важче контролювати емоції. А в тебе ще й не одна причина була для неконтрольованих дій.
- Дякую за те, що пройшла через це без образ і зрозуміла мене - по щоці Аліси тече сльоза, дівчина міцно обіймає мене.
- Так, не плакати. Хто зараз заміж виходити буде? Нам заплакана наречена не потрібна. Сльози пускати пізніше будемо.
- Віктор Богданович написав, що пропустив кілька пар вперед. У нас є трохи часу на те, щоб морально підготувати вас.
- Ми відійдемо, потрібно поговорити - Аліса взяла Назара за руку й повела за будівлю. Ми з Олегом залишилися самі.
- Ти знала, що вони не приїдуть?
- Здогадувалася. А от того, що дідусь таке викине, я не очікувала.
- І чому ж відмовилася? Кілька годин тому питала чи я боюся одружуватися, а тут такий шанс.
- Ну так ти ж сказав, що ще рано, ось я і відмовилася. Чи ти хотів? Міг заперечити.
- Міг. Тільки для Аліси це зараз важливіше.
- Міг, значить? Цікаво.
- Я можу все відмінити й сказати, що одружуватись будемо ми.
- Та ні, не треба. Нам і справді рано. А в Аліси хоч дитинка у шлюбі народиться. І будеш ти щасливим дядечком.
- Думаєш, це так важливо? Я про одруження.
- Для Аліси так.
- А для тебе?
- У сенсі?
- Ну от ми живемо разом. А далі що?
- Що ж це тебе потягнуло на такі розмови?..