Глава 43

- Я взагалі інше сказати хотів.
- Що?
- Здається, закоханість перейшла у високі почуття.
- З яких пір ти так складно говорити почав?
- Я тебе кохаю - я здогадувалася про це, але почула вперше. У мене ступор почався. Це було так несподівано. І місце якраз підходяще. По щоці тече сльоза. Я не була готова до зізнань. - Ти чого? - що мені робити? Сказати, що теж кохаю? А я і справді закохалася по вуха.
- Повтори.
- Ти чого?
- Ні, не це - Олег усміхається, бере мене за руки. Він хвилюється, це відчувається, у нього руки трясуться, очі блищать.
- Я тебе - хлопець нахиляється до мого вуха - кохаю - шепоче він, змушуючи мене здригнутися. Потім цілує у шию й міцно обіймає.
- Я тебе теж.
- От мені цікаво, чому вони від весілля відмовилися. Стоять тут, обіймаються, пожирають один одного очима.
- Вам воно потрібніше, а ми почекаємо. Особисто я нікуди не поспішаю. А ти?
- Якщо Соня спішити не хоче, то і я не буду.
- Вони такі занудні. Чи ти так не думаєш? - питає Аліса в Назара.
- Є таке. У нас життя цікавішим буде. Сваритися теж треба вміти. На романтиці та обіймах сім'ю не побудуєш.
- Виправдовуйся, виправдовуйся. Без сварок теж можна жити.
- Ой, Олег, наївний ти. Не буває так. Сонь, скажи йому.
- А я що? Постійно кажу, що рано чи пізно задовбу його. Олег відповідає, що я його задовбати не можу. Недосвідчений просто. Нічого у стосунках поки не розуміє. Навчимо.
- Яка ж хороша дівчинка. Тепер я впевнена, що брат мій у хороших руках.
- Ви краще за себе переживайте. Я хлопчик вже дорослий, сам вирішу, як краще мені жити.
- Ууу, як заговорив. Я тепер боятись буду.
- Чого його боятися? Олег дуже добрий. Він лише робить вигляд, що кусається.
- Ти обережніше з ним, бо може і вкусити.
- Пропоную залишити їх удвох - звертається Олег до Назара. - Не люблю, коли мене обговорюють.
- Мені теж це не подобається. Але я буду тебе захищати - усмішку Олега в цей момент потрібно було бачити. Він підійшов до мене, поклав долоні на мої щоки й поцілував. Як же незвично робити це при людях. Хоча й водночас так приємно, якось по-особливому. Відчуття інші. Здається, ніби довіряєш йому повністю. Поруч з ним нічого не страшно, увесь світ відходить на задній план.
- Моя маленька захисниця - його слова чую лише я, вони адресовані тільки мені. Так приємно розуміти це.
- Я зараз заплачу.
- Чому?
- Ще місяць тому я б нізащо не повірила, що Олег може отак спілкуватися з кимось.
- Може, ми перестанемо говорити про мене?
- Не перестанемо. Не часто брат так різко змінюється.
- Може, повернемося до цієї розмови пізніше? Тут комусь уже на весілля пора.
- Олег має рацію. Дідусь другого такого запізнення не витерпить.
- Є проблема.
- Яка?
- У нас наречена без букету. Соня не матиме, що ловити - сміється Олег.
- Зараз ми це виправимо. Ви йдіть всередину, ми доженемо - беру Олега за руку й веду до найближчої квіткової крамниці.
- Який тобі більше подобається?
- Ти краще скажи, які квіти любить Аліса?
- А яка різниця? Через п'ятнадцять хвилин букет буде твоїм. Якщо хочеш, можемо купити ще один як подарунок Алісі.
- Ти сьогодні такий щедрий.
- Тільки сьогодні?
- Ні. Ти взагалі в мене найщедріший і найкращий у світі - цілую хлопця в щоку й усміхаюся.
- Така гарна пара.
- Дякуємо.
- Я вам зараз найгарніший букет оберу.
- Будемо дуже вдячні. І ще, будь ласка, білі лілії.
- Аліса любить лілії?
- Обожнює. Особливо білі. А що?
- Я також їх люблю.
- Взяти тобі лілії?
- Не потрібно. Краще ось той букетик - показую на невеликий букет, який ідеально підійде для весілля.
- Як скажеш. Довірюся твоєму смаку.
- Олег... - протягую його ім'я, коли ми виходимо з крамниці.
- Що?
- Звідки ти такий на мене звалився?
- Який такий?
- Нереальний.
- Таким мене робиш ти. І ти прекрасно це знаєш. Ходімо, щоб не спізнитися.
Весілля пройшло просто чудово. Аліса з Назаром виглядали безмежно щасливими. І дідусь з бабусею раділи за них, як за власних дітей. Як і очікувалося, букет нареченої прилетів до мене. Причому, коли Аліса його кидала, я відволіклася й задивилася на Олега. Квіти прилетіли мені в голову, від чого я засміялася. Олег сказав, що в мене тепер просто немає права відмовитися вийти за нього заміж. І все ж таки ми вирішили відкласти цю розмову на потім.
Маша з Єгором зникли на півроку. Це було дуже дивно та несподівано. Мама довше ніж на два тижні нікуди не їздила. Зате повернулася уже з животиком і одружена. Чесно кажучи, для мене це було шокуючою новиною. Ні, не одруження, а вагітність. Вона ж ніби не дуже до сім'ї готова була, та й Єгор також. Партизани, блін. Я ж спілкувалася з ними увесь цей час, а про дитину ні слова не почула.
В Аліси з Назаром усе просто чудово. Вони з нетерпінням чекають свого синочка та щасливо живуть у своєму новому домі. Точніше в колишній квартирі Олега та Єгора.
Ми з Олегом переїхали до будинку дідуся з бабусею. І нам зовсім не заважають ці допитливі сусіди, які вирішили поки що не повертатися до Мілана. З ними навпаки веселіше жити...