Глава 46

- Скотина! - Олег обійшов автомобіль і напав на Пашу ззаду. Чоловік штовхнув маму, вона впала на землю, вдарившись животом.
- Соня, зроби все, щоб врятувати малюка - мама втрачає свідомість. Падаю на землю й кладу її голову собі на коліна.
- Мамусь, усе буде добре. Тобі зараз допоможуть. Потерпи трішки. Я з тобою - сльози ріками течуть з очей. Я задихаюсь від недостачі повітря.
Не помічаю нікого навколо. Навіть не знаю, хто покликав санітарів. Приходити до тями я почала вже біля операційного блоку, коли медсестра спитала, чи я підпишу дозвіл на операцію. Я залишила на листочку каракулю й хотіла подзвонити Єгору.
- Сонь, що сталося? Мені телефонував лікар, сказав, що Маші потрібна операція.
- Паша хотів щось зробити з мамою. У нього був ніж.
- Він вдарив Машу ножем?
- Ні. Вона просто впала, коли вирвалась.
- Чому операція?
- Відкрилась якась кровотеча, я нічого не зрозуміла. Просто підписала дозвіл на операцію.
- А Олег де?
- Олег? - розумію, що не бачила його після сварки з Пашею. - А де він?
- Я в тебе запитую.
- Не знаю, де він. Я з мамою була. Ти дзвонив йому?
- Абонент поза зоною досяжності.
- Чорт! Я повинна його знайти.
- Все в порядку? Ти стала ще блідішою.
- Олег вдарив Пашу, щоб той відпустив маму. Я не знаю, що було далі. А якщо Паша його... - починаю захлинатися власними сльозами. Я й справді не бачила, що робилося навколо. Всі думки належали мамі.
- Тихо - Єгор міцно обіймає мене, відчуваю, як швидко б'ється його серце. Хлопець переживає не менш ніж я, просто не видає цього. - Впевнений, що з Олегом все добре - у кишені завібрував телефон. Надіюсь, це не дідусь.
- Невідомий.
- Потрібно відповісти. Може, це Олег.
- Надіюсь.
- Алло, добрий день. Соня?
- Так, це я.
- Ваш хлопець просив сповістити, що він у лікарні.
- Що з Олегом?
- Ножове поранення в живіт. Йде операція - телефон падає з рук. Дихати стає ще важче, і груди роздирає нестерпний біль. Як же добре починався цей день, і як погано він закінчується.
- Що там?
- Паша вдарив його ножем у живіт. Здається, зачепив якісь важливі органи, бо зараз Олегу роблять операцію.
- Подивись на мене - підіймаю погляд і дивлюся Єгору в очі.
- Усе буде добре, чуєш?
- Я повинна їхати до Олега, а ти будь з мамою.
- Я тебе саму нікуди не пущу.
- Я мушу бути з ним! - викрикую я й вириваюся з обіймів Єгора. Перш ніж мій телефон розбився, медсестра сказала, у якій лікарні Олег. Ловлю машину й їду туди.
Єгор:
Поки Соня була тут, я відчував у собі сили боротися з нервами. Як тільки вона пішла, усе зламалося. Чому це відбувається саме з Машею? В операційній відбувається якась метушня. Здається, щось не так. Кожна секунда нестерпно пронизує серце гострим мечем.
- Лікарю, як пройшла операція? Як Маша? Як наша дівчинка?
- Мені дуже шкода, та серце вашої дружини зупинилося - моє серце хоче зупинитися, розірватися на шматки й знову почати битися, щоб біль проходив по всьому тілі. Я не вірю. Не хочу вірити.
- Я щойно дізнався, що сталось. Як Маша? - до операційної прибіг збентежений Назар.
- Її більше немає.
- А дитина?
- Дівчинка недоношена, але намагається дихати сама. Доведеться кілька днів потримати її в реанімації.
- Єгор, чуєш?
- Що?! Що я маю почути?! Маша пішла з життя. Я без неї не зможу!
- Тобі потрібно жити заради дочки. Вона потребує твоєї любові та уваги. Крихітка втратила маму навіть не познайомившись з нею. Ти хочеш, щоб вона втратила ще й батька?
- Назар, не чіпай мене, прошу!
Виходжу з лікарні й іду до найближчого бару.
Соня:
Не встигла я вийти за межі лікарні, як побачила дідуся з бабусею. Потім і Єгор пронісся повз мене, навіть не почувши, що я його кликала.
- Сонь, що у вас тут відбувається? Що з Єгором?
- Співчуваю вам. Втратити доньку так рано, мабуть, нестерпно - до нас підійшов Назар, який напевно хотів наздогнати Єгора.
- Що? - не розумію його слів.
- Ви ще не знаєте? Дитину врятували, а Маша померла від великої втрати крові.
- Що?! - сльози котяться з очей, серце стискається так сильно, що аж повітря не вистачає. Боюсь навіть глянути на бабусю з дідусем. Назар обіймає мене, дозволяючи плакати йому в сорочку.
- Моя Маша? Не вірю! Цього не може бути! - кричить бабуся. Її крик віддаляється. Дідусь повів бабусю до лікарні, щоб їй накрапали заспокійливого. Не знаю, скільки часу я простояла в обіймах Назара. Заспокоювалась дуже довго. Сльози так і не припинили литися з очей.
- Можна тебе про дещо попросити?
- Усе, що завгодно.
- Потрібно з'їздити до Олега в лікарню. Я адресу скину повідомленням.
- Я був там. Операція не складна, внутрішні органи не пошкодженні. Просто наклали кілька швів. Олег проспить до завтра.
- Коли ти встиг?
- Я викликав Олегу швидку й вирішив поїхати з ним.
- А Паша де?
- Його забрали в поліцію за хуліганство.
- Хуліганство? Через нього загинула моя мама! Він вбивця!
- Тихо, тихо - Назар знову обіймає мене. - Знаю, що це важко, та постарайся заспокоїтися. Ти зараз дуже потрібна своїй сестричці, Єгору, Олегу в кінці кінців. Ти сильна дівчинка, зможеш пройти через це. А ми з Алісою завжди готові допомогти...