Глава 50

Пройшло п'ятнадцять років.

За цей час моє життя круто змінилося. Я кинула університет, довчилася на курсах Єгора й стала фотографом. Чому закинула психологію? Зрозуміла, що це не моє. Морально важко вирішувати проблеми інших, не переживаючи про це. Якби ж я могла вимикати емоції, було б легше. А фотографія мені подобається. Там емоції потрібні завжди, особливо якщо інколи мені самій доводиться ставати моделлю.

Олег успішно побудував кар'єру на фірмі дідуся, а згодом заснував свою власну. Звичайно, не без допомоги Віктора Богдановича. Перший рік йому й справді було важко. Бували моменти, коли Олег просто складав руки й хотів припинити це все. Та потім він продовжував працювати. Хлопцю справді подобається ця робота. Він марить нею, але й про сім'ю не забуває.

Сьогодні нашій донечці виповнилося тринадцять років. Маша (так, я вирішила назвати доньку на честь людини, що дала мені нове життя) дуже схожа на свого батька. Усі вчителі думають, що вона лінива і не вийде з неї успішної людини. Та варто комусь залишитися з нею сам на сам, одразу починає розмови про хірургію. Маша просто геній. У свої тринадцять про медицину знає більше, ніж їбудь-хто в нашій сім'ї. Тільки вона чомусь це приховує. А ще ми чекаємо на поповнення. Друга дитина не була запланованою. Та ми з Олегом тільки раді синочку. І Маша чекає братика, хоче з ним бавитися.

Аліса з Назаром на першій дитині не зупинилися. У них уже п'ятеро. Щасливі люди. Дідусь і їм допоміг. Все-таки він дуже добрий. Хоч Назар і сам непогано справлявся з забезпеченням сім'ї, дідусь купив їм будинок. Здається, він прийняв Назара з Алісою, як рідних дітей.

Єгор став щасливим батьком прекрасної дівчинки, п'ять років тому нарешті відкрив нормальні курси й тепер учить дітей, та й дорослих також, фотографувати. Він каже, що це краще, ніж постійні фотосесії.

Мар'янка вся в дідуся пішла. Така ж добра й хоче всім допомогти. Тільки собі допомогти не може. Безнадійно закохана в старшого сина Аліси, Дениса. І все ніяк не наважується зізнатися хлопцю. Олег не дозволяє мені втручатися у цю справу, тому вся надія на сміливість Мар'яни, яку вона перейняла від мами.

Дідусь з бабусею повернулися до Мілана й вирішили старість провести там. У тиші та спокої. Літом ми їздимо до них відпочивати, збираємося усією дружною родиною й прекрасно проводимо час.

- Як там поживає наш синок? - Олег кладе руку мені на живіт і цілує мене в щоку.
- Добре. Краще спитай, як наша дочка поживає.
- А що з Машкою?
- Зачинилась у своїй кімнаті, бо до школи йти не хоче.
- Так хай не йде. Сьогодні можна.
- Я не проти залишити її вдома. Тільки вчора телефонував класний керівник Маші й сказав, що сьогодні якась важлива контрольна і пропускати її не можна.
- Я сам поговорю з вчителями, а Маша нехай залишається вдома.
- Тобі не здається, що ми забагато дозволяємо своїй донці?
- Сонь, ти ж прекрасно знаєш, що Машунька, якщо не йде в школу, то майже весь день читає. Це ж зовсім не погано. Я впевнений у тому, що наша дитина стане прекрасним лікарем. А для цього фізика з математикою їй не потрібні. У нас в сім'ї геній росте. І ми не повинні закопувати її бажання заради якоїсь там школи.
- Мабуть, ти маєш рацію.
- А я вже казала, що в мене найкращий татко у світі? - Маша вибігла з кімнати й заскочила до Олега на руки.
- Не пам'ятаю такого.
- Тоді повторю ще раз. Мій татко найкращий у світі - дівчинка цілує Олега в щоку й міцно обіймає.
- А мама? - з усмішкою запитує Олег.
- Мама в мене взагалі ідеальна. Це навіть не обговорюється.
- Олег, ти на роботу не запізнишся?
- Сьогодні ніякої роботи. Аліса з Назаром покликали нас до себе святкувати день народження Маши. Тому швиденько збираємось і їдемо.
- Чому ти мені раніше про це не сказав?
- Щось не так?
- Та ні, все добре. Просто я думала, що ми святкуватимемо вдома. Хотіла святковий стіл накрити.
- Аліса вирішила подарувати племінниці свято, а тобі відпочинок. Тим більше ти сама казала, що вже трохи важко справлятися з будь-якою роботою.
- От усе ти пам'ятаєш.
- Мені потрібно, щоб моя дружина і син прекрасно себе почували.
- То завтра прибирання у квартирі на тобі?
- Якщо це потрібно для вашого щастя, то так. Дозволю собі ще один вихідний і займусь прибиранням.
- Вихідний брати не потрібно. Я сама піду на всіх там покричу, скажу, щоб завзятіше працювали. Потім попрошу чаю і сидітиму в твоєму дуже зручному кріслі цілий день. З документами нічим не допоможу, але обіцяю підтримувати порядок.
- Я вже боюсь за своїх підопічних. З твоїми змінами настрою не легко боротися.
- Нічого, я постараюся тримати себе в руках.
- Якщо ти дуже хочеш, то можеш піти. Та в принципі там і без мене прекрасно справляються. Ти ж сама мені хорошого директора знайшла.
- Не хочеш мене відпускати?
- Не на восьмому місяці. Ти ж знаєш, що я взагалі боюся залишати тебе саму.
- То може ти візьмеш відпустку? І будеш проводити час з нами?
- Я зроблю все, що ви захочете. За п'ятнадцять років я нарешті можу собі дозволити місяць провести з сім'єю.
- Я взагалі-то пожартувала. Ти все-таки сім'ю забезпечуєш.
- Запам'ятай те, що я зараз скажу. Робота не головне. Я буду проводити з вами стільки часу, скільки потрібно. Я вже доріс до того рівня, коли можу собі дозволити покластися на директора фірми і просто раз на тиждень приходити перевіряти чи все добре. Не думай, що я залишу тебе саму з маленькою дитиною.
- Все-таки ти в нас найкращий...
Боюсь уявити, як би склалося моє життя, якби я тоді не пішла на курси до Єгора. Він став моїм улюбленим учителем. Не тому, що навчив круто робити фото. Єгор навчив мене жити. Все, що в мене є, я отримала завдяки йому. Хоч Єгор і не зробив нічого особливого, він став ключиком до іншого життя. Так, я усе робила сама, але ж маму в себе цей хлопець закохав без моєї допомоги. І саме це стало причиною моїх хороших справ. Якби не те дивне кохання до картинки, я б не познайомилася з Олегом, Алісою, Назаром, у мене б не було такої дружної родини. Ми самі створюємо своє життя, але деякі люди додають на це полотно неймовірно яскраві фарби, які приносять безмежне щастя і віру в краще...
Кінець.