Глава 3 або План "Барбаросса" по-київськи!

~ Cофія ~

~ Незадовго до подій у першій главі ~

— Про весілля це точно чи так — одна бабка сказала? — цікавиться Інна.

— Точніше не придумаєш! Він сам просив про відпустку, щоб відгуляти весілля та з’їздити в медовий місяць.  

    — І що ти? Дозволила?

   — Сказала, що подумаю.

   — Правильно! От і подумаємо!

   Інна на хвилину примовкла. Задумалась. 

   — Так а дівку його покажи. Я певна, ти вже знаєш, хто воно і що воно.

   — Та нічого я не знаю! — роздратовано кинула я їй. (Наче мені зайнятися більше немає чим!) — Знаю, як вона виглядає. Знаю, що звати її Даша. 

    Знаходжу профіль цієї ляльки в Інсті та тицяю Інні. 

   — На, дивись!

   Інка бере у мене телефон, з мега уважним виразом обличчя починає переглядати фотки. Там, до речі, море фото з Яном. Вона наче хизується ним. Мовляв, гляньте що в мене є. Як рибалки або мисливці хизуються своїми трофеями.

  — Ну, нічого така, — раптом говорить Інка. — Статусна!  Сісі-пісі, попа, як у Кім. Знову ж таки губи! Так, стоп машини, стоп комбайни! — її тон різко змінився. —  Десь я її бачила! От клянусь — десь бачила! Щось знайоме до болю. 

   Іннуся стала більш пильно вдивлятися у фото.

   — Йосип на кобилі! А це не та Дуся, що з депутатом якимось ще малоліткою запалювала? Пам'ятаєш, скандал був? Потім щось там ще з нею було таке. … В шоу "Холостяк" вона знімалась! Тільки вилетіла швидко. Не пам'ятаєш? А-а, ти ж у нас не по цих справах. Тобі ж нІколи плітки слухати. От і маєш! Це вона! Точно тобі кажу! От знати б її прізвище, щоб перевірити…

   — Кондратюк, — ціжу крізь зуби.

   — О-о! А казала "нічого не знаю"! Молодець! Так… — взяла до рук телефон Інка. —  Да-ри-на Кондра-тюк, — вбила ім'я та прізвище в Google. Щось там покопирсалася й сказала: — Ну, от! Все правильно! Значить, що там думати! Хлопця треба рятувати! Тіпічна мисливиця за багатими та перспективними мужиками! Ти ж йому нормально платиш? Квартирка там, машина хороша, все ж у нього є? Про зовнішність я взагалі мовчу. Ну, так…

    Вона не встигла договорити, як телефон у неї в руках ожив і на екрані з'явилася усміхнена фізіономія її чоловіка Дмитра.

    — От і великомученик мій уже приїхав! Якраз вчасно!

   Вона підняла слухавку.

   — Привіт, страстотерпець! … Та це не я! Це Сонька так тебе обізвала. Сказала, що хоче тобі пам'ятник при жизні поставити, бо ти умнічка й красунчик! Я аж приревнувала! … Чесно! … Ну, добре! Добре! … Ні, не виходжу. Ти зайди. Справа є. … Ага! На мільйон євро. Давай скорше! 

    Через декілька хвилин Дмитро сидів з нами за столом. Запропонувала йому кави. Він відмовився. Попросив лише склянку води й відразу поцікавився, що тут у нас трапилося й чим він може допомогти.

   Інкін Дімасік мені завжди подобався. Нічого такого не подумайте. Як людина. Спокійний, витриманий, доброзичливий й дуже терплячий. Ще він не любить просто так метляти язиком. Говорить завжди чітко по справі. Якщо тверезий звісно. Бо коли вип'є, це геть інша людина: компанійська, балакуча й нестримна. 

    Іннуся взялася розповідати чоловікові суть справи.

   — Тут така справа. Наша Сонюшка закохалася у свого підлеглого. А він зібрався одружуватися з якоюсь моделькою чи щось таке, яка тільки спить і бачить, аби знайти собі багатого дурника, щоб її утримував.

   — А нащо тобі дурник? — звернувся до мене Дімка.

   — Він не дурник! — відповіла я одночасно з Інною, яка сказала щось типу:

   — Любов зла… Зате він достобіса гарний!

    — А ще вона тут за харасмент переживає, — додала Інка. — Щоб не сказали нічого, не подумали. У в'язницю як Вайнштейна не посадили.

   — Ну, за це можна не перейматися, — усміхнувся мені Діма. — У нас не Америка. Так що конкретно ти хочеш отримати?

   — Хай одружиться на Соні! — відповіла замість мене Іннуся. 

   Прозвучало це дивно. Ніби Інка зверталася до золотої рибки чи джина з лампи. Отак просто: "Хочу, щоб Ян одружився з Софією!" За щучим велінням, за моїм хотінням. Я думала, що Дімка зараз просто розсміється в обличчя своїй любій дружиноньці. Але ні. Нічого подібного не сталося. Він геть серйозно поглянув на мене та запитав:

    — Ти дійсно цього хочеш?

   — Яке це має значення! — з гіркотою в голосі відповіла я. — Я вже не раз впевнилась, що мужики з такими як я при здоровому глузді не одружуються!

— А навіщо нам при здоровому глузді? — раптом ляпнула Інка. Я здивовано вилупилася на неї. — Навіщо нам ускладнювати собі життя? Ти жіночі романи читаєш? Сучасні я маю на увазі. Хоча... в “Анні Кареніній” он... Пам'ятаєш? Там теж такі страсті, таке понаписувано! А це ж Толстой! Та Бог би з нею, а тим більше з ним! То читаєш?

  Я мовчки заперечливо похитала головою. Інна лише безнадійно махнула рукою, мовляв, що то за життя тоді?