Розділ перший

«Ось знову починається новий день навчання». – проговорила в голові, виключивши будильник.
Як мені все надокучило, хочеся канікул та відпочинку з друзями десь у клубі. Ой, забула та в мене й друзів не має, що ж не в перший раз. 
Вставши з ліжка, швидко зібралась, закинувши сумку через плече. Знову не встигаю поснідати, всю ніч доробляла курсову. Ледь встигла на автобус. Зайнявши місто у автобусі, включила улюблену музику. Надворі лив дощ, тож до аудиторії я прийшла промокла, бо забула парасольку, а як вийшла з автобусу то зовсім промокла. На мене всі подивились косо, як завжди. Зайнявши своє місце, сиділа і слухала нудні пари.
Трохи про мене: я звичайна дівчина, середнього росту, волосся риже та довге, очі зелені, фігура звична, трохи пухлі губи, шкіра бліда як смерть. Красою я не вирізнялась, але і потворою не була, напевно. Мене ніхто не долюблює, хто ж буде любити «заучку», «книжного черв’яка»( так мене називають одногрупники). Я навчаюсь на другому курсі режисером та сценаристом, найбільше мене ненавиділи через те, що я мала високі оцінки, найкращі ідеї та сценарії, тож коли нас ділили на проекти, до мене ставала черга ( звісно через хорошу оцінку). Ой, зовсім забула, мене звати Емілія, знайомі називають мене Ема, 19 років.
Сьогодні четверг, для когось це рибний день, але для мене це книжний день. Адже сьогодні завезуть нові книги в книгарню, які я замовила заздалегідь. 
Просидівши нудні пари, які не давали таких знань як книга, я вирішила піти до книгарні але не тут то було, мені перегородили шлях Катерина та Марк (одногрупники).
- Ми вирішили завтра у вечері зробити вечірку, - вона протягнула мені листок у руку, - ось, тримай! Тут будуть всі одногрупники та друзі! – сказала Катерина, та ще дівчина, перша красуня універа, та її хлопець Марк.
- Не думаю, що зможу прийти! – промовила я.
- Та не будь ти такою, всі думають, що ти зовсім ненормальна, прийди потанцюй, не сподобається пійдеш геть! – Марк завжди говорив прямо. – Чи ти боїшся, матуся не пустить?
- Що? Та як ти смієш! А знаєш? Я прийду! – напевно вони очікували, що я як завжди відкину їхню пропозицію, але не сьогодні, що станеться, якщо разок піду? Вони тільки махнули головою, та пішли гордо.
Я забрала книги та пішла додому. Жила я одна. Цей вечір я скоротаю, тим що буду слухати музику та читати. Так і заснула з книгою в руках. Зранку я проснулася та пішла в університет. Всі тільки й обговорювали, що вдягнуть.
- Знаєте дівчата, я замовила собі сукню таку ж як у Анжеліни Джолі! – та засміялись по дівочому. Від цього мене нудило.
Повернулась додому та вирішила, що все ж таки потрібно вибрати в чому піти. Я довго не думала одягнула джинси та чорну кофту. Волосся розпустила, та навіть трохи нафарбувалась, для мене це дуже дивно. Взувши кросівки, вирушила на записаний адрес. 
На вулиці уже стемніло, а музики не чути. Невже мене кинули, але тут я побачила одногрупників та пішла за ними. Я спустилася в підвал якоїсь будівлі, покинутої. На вході стояв накачаний хлопець з лисою головою у костюмі, з кишені виднівся пістолет. Я показала запрошення і мене пустили. Всередині було настільки шумно, що здавалось я своїх думок не чую. Підійшла до бару та замовила коктейль, сиділа та сумувала, але до мене підійшов один хлопець.
- Вашій мамі зать не треба? – не був він не гарним, але одна фраза відбила хоть-якесь поняття розуму цього хлопця.
- Ні, не потрібно! – він почав простягати свої руки. – Ти що собі позволяєш?
- Та не ламайся ти! Ходімо до мене, фільм подивимось! – та, що він собі думає, ой не на ту потратив.
- Та пішов ти! – я вдарила його по лицю кулаком, що той від несподіванки впав. – Якщо ще рас до мене торкнешся, я тобі всі пальці переламаю!
- Стерво! Це ще не кінець, ти ще своє отримаєш! – встав він та пішов геть.
Я теж вирішила довго там не бути, замовила таксі. Але вийшовши на двір його там не було. Мені стало лячно, тож я пішла додому. По дорозі мені шлях перегородила тінь одного чоловіка, потім з заду появились ще двоє.
- Я ж казав, це не кінець! – почувся знайомий голос. Вони почали наступати, в їх руках були бити. Я почала захищатись, але мене били сильніше, тож я впала, але не плакала, точніше не могла, через велику біль, яка глушила всі емоції. Від цього я втратила свідомість…