Urbe Deorum(місто Богів)

Розділ четвертий

Мене повернули до, так званої, моєї кімнати. Все було на місці але добавились решітки на вікно. Через хвилино до кімнати зайшов Сет.
- Чому ти хотіла втекти! Тобі тут не подобається? – та він точно з глузду не з’їхав? Ще й питає!
- А мені тут мало сподобатись?- він кивнув. – Так, інтер’єрчик нічогенький! Але є одне але, я тут бранка!
- Тай що з цього? Хочеш повернутись до свого нікчемного життя?
- Так, і сто разів так!
- Ти більше ніколи не повернешся! Забудь про це! Твоє місце тут! – він сказав грізно.
- І що по твоєму я маю тут робити? – мені набридла ця гра.
- Будеш моєю! – мені здається, що я почула щось не те?
- Хм… Дорогенький бог війни, чи чого ти там. Я ніколи не буду чиєюсь, а особливо твоєю, я не річ. – сказала я.
- Ми ще побачимо. А щоб ти не думала, що сьогоднішня прогулянка пройшла даром, ти будеш покарана! – ой.. ну не потрібно так злитись.
- І що ти хочеш зробити?
- Я заберу твої магічні сили, щоб ти ще й ними не скористалась. – він підняв руки й направив на мене. Почав щось бурмотіти під ніс. – Дивно, дуже дивно! Я не можу забрати їх! Що ж, завтра тебе покараю! Але поки не пішов, скажи нарешті своє ім’я!
- Емілія! – через силу скакзала я.
Він вийшов з кімнати, хлопнувши дверима. Я сіла на ліжко й не знала, що робити. Втекти мені не дадуть, та ще й Сет домагається, поки що ні, але я думаю, що буде. Потрібно якось втекти…

Frigus

Подобається

#4725 в Фентезі
#2862 в Молодіжна проза

У тексті є: боги, магія пригоди

Відредаговано: 18.08.2019

Додати до бібліотеки

Поскаржитись