Уривок із книги життя

9

       Я вмостилася між Лілі та Сюзі й випадково опинилася навпроти Алекса. Помітила, що він уважно спостерігав за мною. Спершу здивувалася, але потім до мене дійшло, що то пов’язано з тим, що я новенька. Схоже, що він просто спостерігав за тим, як я справлятимуся.

- Що ж, добре. Це і буде твоїм місцем  не лише під час наших зустрічей, а під час сніданків чи ланчів. Ну, ти розумієш. Далі, — він на хвильку задумався – до роботи ти приступиш лише з початком навчання, а зараз просто прислухайся, чи краще сказати, приглядайся до нашої роботи.

- Так, авжеж. – відповіла я зручніше вмощуючись в кріслі. Я навіть раділа тому, що можу поспостерігати. Перспектива мовчазного спостерігача приваблювала мене тим, я могла відкрито роздивитися своїх нових товаришів просто вдаючи, що уважно слухаю їх.

      Усі, за виключенням мене та Алекса активно обговорювали якісь творчі питання, про щось сперечалися. Я тим часом вдивлялася в їхні обличчя, в їхню манеру говорити, жестикуляцію. І чим більше я вдивлялась, тим більше я помічала, що вони не даремно відвідують цей гурток. От взяти для прикладу хоча б Майкла. Розмовляючи він паралельно щось замальовував у своєму блокноті. Напевно готував ілюстрацію для чергової новини.

- Крісті!

      Я здригнулася й ніяково оглянулася шукаючи того, хто мене кликав.

- Тобі не нудно?- пошепки запитала Лілі схиливши до мене голову – Таке відчуття наче ти літаєш в хмарах.

- Вибач, — запнувшись на хвилину я віртуозно збрехала, — Я спробувала уявити себе за цим столом за обговоренням статті.

- А-а-а, — розуміючи покивала головою Лілі, — Розумію.

      Лілі повернулась до обговорення. Мені стало ніяково за свою поведінку і я почала вслухатись в розмову. Ще не вистачало, щоб ще хтось помітив мою байдужість.

      На щастя мені не довго довелося слухати незрозумілі для мене суперечки. Майже через годину обговорення закінчилось й ми почали розходитись. Я, Лілі та Сюзі вже майже дійшли до виходу з корпусу, як мене хтось покликав. Вдруге за останню годину. Я обернулась. Нас наздоганяв Майкл.

- Ось – дав він мені папірець – Сподіваюсь тобі сподобається.

       Я розгорнула складений вдвоє листок із блокнота. Від здивування у мене привідкрився рот.

- Оце так! Дякую! Але, коли ти встиг? – на малюнку була я, вірніше мій портрет, щоправда, очі дивилися в далечінь. Але в загальному було враження, що я дивлюсь у дзеркало.

- Тобі справді подобається?

- Звичайно. У тебе талант! Тобі в гурток живопису потрібно, а не в журналістику. – щиро запевнила його я.

      Юнак зніяковів та усміхаючись відповів.

- Та я тут і тут встигаю… Ой, я затримую вас, — додав він звернувши увагу на нетерплячу Сюзі, — Зустрінемось пізніше.

- Бувай – навздогін гукнула я.

      Сюзі й справді натерпілося йти. Здається вона була чимось невдоволена.

- Сюзі, щось сталося?- обережно запитала я.

      Вона фиркнула.

- Сюз, це через Майкла?

      Вона зупинилась й уважно подивилась на мене.

- Ти справді вважаєш, що я злюсь через Майкла?

- Ну, — знітилась я, — Взагалі то так.

       Сюзі засміялась і я видихнула з полегшенням. Адже сваритися з тільки що знайденою подругою у мене не було бажання.

- Ні, ти помиляєшся. Просто, розумієш, Джаред…ми зустрічаємось, чи вже вірніше сказати – зустрічались. Перед святами ми посварились. Цілі вихідні ми не спілкувались і я думала, що щось зміниться. Та він поводиться так, наче не помічає мене.

      З очей Сюзі потекли сльози. Я поглянула на Лілі, та вона лише знизала плечима.

- Сюзі, — спробувала заспокоїти її я, — не плач. Я впевнена у вас усе ще налагодиться. Можливо він просто не хотів обговорювати приватні питання привселюдно.

      Сюзі почала плакати ще сильніше. Я обняла її намагаючись заспокоїти, а натомість в мене самої потекли сльози. Врешті я вирвалась з її обіймів й досить впевнено промовила:

- Все, Сюз, досить лити сльози, а то ми зараз заллємо всю школу.

       Вона подивилася на мене досить понуро, але через мить на її обличчі засяяла усмішка й вона впевнено пішла далі.

- Ти, права, я даремно ллю сльози. Все одно він цього не оцінить.

     Я змахнула сльози й разом з Лілі наздогнала Сюзан.

- Це зараз вона спокійна, а вночі знову плакатиме – шепнула мені Лілі.

- Краще в подушку на самоті, ніж на очах Джареда. – відповіла я теж шепотом.

      Далі ми не розмовляли. Не порушуючи тишу ми розійшлися по кімнатах.

      Десь опівночі до мене постукали у двері. Я відкрила. Переді мною стояла Лілі накрита одіялом.

- Проходь.

- Сюзі просила залишити її одну… Напевно знову не спатиме цілу ніч. А в тебе є вільне ліжко… Ти не проти, якщо я переночую в тебе?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше