Уривок із книги життя

27

      Повернувшись у свою кімнату я пригадала вечірку до дня святого Валентина рік тому. Ситуація була дуже схожою. Єдиним, що відрізняло їх було те, що тоді я була з людиною, яку я кохала. А зараз поруч зі мною був хороший друг…

         Новорічні свята я провела так, як і планувала. Спочатку зустріла Новий Рік у компанії Лілі, Марка, Сюзі та Джареда. На Різдвяні свята я була вдома, разом з Маргарет.

         Новий семестр був багатообіцяючим. У мене стало на одного друга більше. Ми з Браяном стали більше часу проводити разом. Лілі та Сюзі жартома запитували, чи ми не зустрічаємось з ним. Звичайно, для когось ми виглядали як пара. Але я та мої подруги знали, що у Браяна є дівчина за межами школи й ми з ним лише друзі.

         Час летів дуже швидко. Браян усіляко підтримував мене й допомагав коли я цього потребувала. Бували хвилини, що будучи з ним я забувала про все на світі. Але їм на противагу були ночі, коли мені снився Алекс. Сни були настільки реальні, що я не хотіла просинатися.

         Згодом Браян запросив мене на випускний бал. Це мала бути остання вечірка у статусі учениці. Я не хотіла пропустити її. І, оскільки на цю вечірку усі йдуть з кавалерами, то я була змушена погодитися.

         Браян у статусі кавалера був не єдиною несподіванкою для мене. Не знаю чому, але виголосити промову теж доручили мені. Звичайно я відмовлялася, але діватись було нікуди.

         Лілі та Сюзі запропонували допомогти з написанням промови, але я відмовилася. Єдине про що я попросила їх було вибір сукні. Звичайно вони здивувались, адже я пропонувала поїхати у Нью-Йорк.

- Крісті, ти ж знаєш, що нам не можна самостійно виїжджати за межі школи!

- Лілі, за нами заїдуть!

- А що ми скажемо місіс Ласард? Як ми пояснимо, що нам не можуть привезти сукні як іншим?

- Якщо ви погодитесь, то це питання я залагоджу самотужки. – наполегливо переконувала я подруг.

- Гаразд, я згодна!

- Клас! Лілі?

- Якщо ти втягнеш нас в якусь авантюру…!

 - Це означає «так»?

- Угу!

- Супер. Ви не уявляєте як це важливо для мене. Гадаю, що ми можемо поїхати завтра. Як ви на це дивитесь?

- Ти божевільна, це ж навчальний день!

- А що? Чим швидше, тим краще! До випускного лише два тижні.

- Ти нестерпна…

- Ну що ж, тоді я пішла домовлятись.

         З цими словами я швиденько вибігла з кімнати подруг до своєї. На мобільному телефоні було два пропущених дзвінки: від Роя та Бредлі. Спершу я набрала Бредлі. Виявилося, що він телефонував на прохання Роя. Адвокату необхідно було щось обговорити зі мною. Наші потреби співпали, Рой теж був потрібен мені. Тому не гаючи часу я набрала містера О’Конела.

- Слухаю… - рознісся голос Роя в слухавці.

- Доброго дня. Це я. Ви шукали мене?

- О, так...

         Далі мені довелося вислухати довгу лекцію про те, що я не дбаю про майбутню освіту й досі не визначилася з закладом, у якому здобуватиму освіту. Інколи Рой забувався й повчав мене як власну доньку. Та зараз він мав рацію. І я вже хотіла була пообіцяти що сьогодні ж займуся цим. Та Рой ошелешив мене швидше.

- …Вітаю вас, міс Брукс! Ви зараховані у кілька університетів Нью-Йорка. Я сьогодні отримав відповіді. Вам залишається визначитися зі спеціалізацією, яку ви хочете вивчати. Я передам документи кимось з юнаків.

- Це ж просто чудово! Дякую! О, доречі, я хотіла завтра поїхати купити сукню. Ви могли б документи передати разом із Бредлі…

- Гаразд.

- Рой?

- Ще щось про що я маю подбати?

- Ну, взагалі то завтра робочий день. А я хотіла поїхати з подругами по сукню у Нью-Йорк.

- Хм. Я мав би здогадатися. Вважайте, що ви вільні від занять. Я зателефоную директору. Єдине, що вам потрібно, то це підійти завтра вранці й повідомити прізвища ваших подруг.

- Але ж я можу назвати їх зараз.

- Міс Брукс, вам пора вже проявляти ініціативу. Навчання в коледжі, на відміну від школи, дозволяє вести бізнес. Тоді вам не буде потреби приховувати своєї влади. Тож тренуйтеся уже зараз. До побачення!

- Всього найкращого!

      Наступного дня я за вказівкою Роя попрямувала до місіс Ласард. Директор сприйняла усе всерйоз і пообіцяла про все домовитися з викладачами. Подруги звичайно були шоковані. Вони не розуміли як мені вдалося домовитися з директором. Та я лише віджартовувалася, мовляв, вона була мені винна за гру зі школою святого Георгія. Вірніше за травму яку мені було нанесено. Звичайно, що в це дівчатам вірилося важко, але інакшого логічного пояснення вони не бачили. Тож, їм довелося цим задовольнитися.

         За годину за нами заїхав Бредлі й відправилися за покупками в Нью-Йорк. Документи з коледжів були разом з ним, але я не вивчала їх перед подругами. Я пообіцяла Бредлі визначитися пізніше увечері й відразу повідомити телефоном Рою. Бредлі не заперечував. Схоже це його не цікавило взагалі, і йому було б набагато приємніше тренуватися в залі, ніж допомагати нам вибирати сукні. Я розуміла його стан, але він нам був потрібен у статусі незалежного спостерігача…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше