Усі ми прагнемо любові

Глава 4. Кожен може помилитися

Люби істину, але будь поблажливим до помилок.

Вольтер

Марія сиділа за столом та уважно спостерігала за жінкою навпроти. Вона тримала свої спітнілі долоні на колінах і похитувалася легенько зі сторони в сторону. Завжди так робила, коли хвилювалася чи очікувала чогось неприємного і надто передбачуваного. Пишнотіла лікарка поправила своє коротке каштанове волосся, тоді одягнула окуляри з позолоченою оправою, щоб уважніше розгледіти свою пацієнтку, і нарешті спитала те, що тривожило її ще на початку візиту:

- Ти хоч заміжня, дитинко?

- Чому ви питаєте? - сполохано відреагувала Марія.

- Не самій же дитину виховувати.

Жінка говорила так, наче це не надважлива новина, а звичайне "Привіт" чи "Як справи?" І лише, коли побачила здивовані очі дівчини та її полохливу реакцію, додала:

- Ти справді не розумієш, про що я? Ти вагітна, Маріє. І оскільки ти не можеш згадати день останньої менструації, то термін визначимо на узд. Але спочатку потрібно заповнити всі анкети, здати аналізи, оформитися на облік...

Жінка в білому халаті продовжила свій монолог, але Марія більше нічого не чула. Вуха, наче позакладало, а душу викинуло в інший незрозумілий вимір. Вона важко ковтнула, серце вискакувало з грудей, а в голові повним ходом вирував відчай. Дівчина похапцем поклала руку на живіт, наче захотіла перевірити сказане. Дивно, але нічого не відчула. Тим часом монотонний голос продовжував щось говорити й слух знову повернувся.

- Ти мене чуєш? Я не маю часу з тобою панькатися, - обурювалася лікарка, - он в мене черга дівчат на медогляд яка велика. Я напишу тобі направлення на аналізи, а далі сама вирішуй, що тобі робити.

Марія змусила себе кивнути головою, тоді взяла папірець з рук жінки та недбало засунула його у свою сумку. За дверима в чергу вишикувалися її однокурсниці, які весело щебетали та посміхалися одна одній. Понад усе їй хотілося бути такою ж щасливою і безтурботною, бажала забути все, що з нею сталося, як страшний сон, і зажити нарешті новим життям... З часу її зустрічі з Юлею минуло три місяці. Тоді вона стрималася і нічого не розповіла однокласниці, дала собі слово забути все і переступити через біль та образу. Свою пригніченість, запаморочення і легку нудоту списувала на переживання. А за менструацією ніколи раніше не слідкувала. І якби не плановий медогляд в училищі, то й далі б не здогадувалася про свій теперішній стан.

Марія йшла довгими коридорами, не зважаючи на викрики своїх подруг. Бажала негайно покинути задушливе приміщення, хотіла побути наодинці й подумати, як бути далі. Вона довго сиділа на одинокій лавочці посеред парку і малювала в голові різні варіанти розвитку подій. Розуміла, що ця дитина Ярославу точно не потрібна, але не знала, як впорається зі всім сама. Дівчина приклала руку на плоский живіт і міцно заплющила очі, підставляючи обличчя прохолодному вітру. Зрозумівши, що який би шлях не обрала, все зводиться до одного і того ж рішення, різко встала та пішла.

Марія їхала додому з твердими намірами розповісти все батькові. Заспокоювала себе тим, що вона його кровинка і навіть якщо спочатку злитиметься, то потім відійде і прийме її. Від автобусної зупинки йшла додому швидко, майже бігла. Боялася злякатися і передумати. Знала, що батько сьогодні не на роботі, тому вирішила не зволікати.

- Тато, я вдома, - проговорила дівчина з порога тремтячим голосом.

- О, доню, щось ти довго сьогодні.

Батько виглядав сонним, втомленим та чимось невдоволеним. Зрештою, це звичний стан для людини, яка працює в нічні зміни, а вдень доглядає за великим господарством та городом.

- У нас медогляд плановий був, забула тебе зранку попередити... - ніяково продовжила дівчина та крадькома вмостилася за крісло на кухні, - тато, я маю тобі дещо розповісти. Але ти не хвилюйся...

- Не хвилюватися? - чомусь він сердився, хоча Марія не встигла ще нічого розповісти, - та я сьогодні мало інфаркт не отримав. Ти знала, що зробила твоя подружка Галя?

- Ні, а що?

Вона справді не розуміла, що могла утнути її сусідка. Вони віддалилися та майже не спілкувалися, як тільки Галя поїхала навчатися в іншу область. Востаннє Марія бачила її у той зловіщий день, коли вирішила піти на танці й дізналася гірку правду про свого "ідеального" Ярика.

- Ох, - продовжував горланити батько, - як на мить подумав, що  на її місці могла бути ти, то аж серце вхопило. Вона дитину нагуляла, а новоспечений татусь одружуватися відмовляється. Сорому то на все село... Кому та Галя тепер потрібна буде.

Це було риторичне запитання, але Марія не могла змовчати. Сприймала всі дорікання свого старомодного батька, як особисту образу.

- Комусь таки буде потрібна, - вона проговорила це майже пошепки, але батько все одно почув.

Одинокі сльози покотилися щоками й дівчина поспішила їх витерти. Ентузіазм, з яким бігла сюди, одразу ж зник. З'явилося бажання провалитися крізь землю, зникнути, стати хмаринкою і більше ніколи не відчувати болю, пригнічення, безпорадності. 

- Що ти сказала?

- Те, що чув... Хоч хтось подумав про те, як Галя почувається? Чому її не можна підтримати? Всі готові лише осуджувати та зневажати... 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше