Усі ми прагнемо любові

Глава 9. Копирсання у плітках

Яким би не був неприємним гнів для інших, він важчий для того, хто його відчуває. Те, що розпочато в гніві, закінчується в соромі.

Лев М. Толстой

Одного сонячного дня Марія з Тарасиком їхали на черговий сеанс масажу в місто й, проїжджаючи з візочком повз свій будинок, побачила знайому постать здалеку. Хлопець виходив з її подвір'я і вона не могла стримати усмішку. Марія пришвидшила ходу, щоб наздогнати його...

- Дмитре! - Викрикнула вона щосили, - це справді ти?

Дмитро повернув голову та усміхнувся, коли побачив, хто його кличе. Швидкими кроками він підійшов до Марії та перевів погляд на Тарасика, який спав у візочку.

- Вітаю тебе, молоденька мамочко! - Звернувся він до неї.

Його голос прозвучав звично, обличчя осяяла привітна усмішка, але очі виглядали сумними та дещо спантеличеними. Марія ж подивилася на хлопця якось по новому, наче побачила його вперше. Нарешті вона помітила симпатичні риси обличчя, скромність та щирість. Але він виглядав змарнілим і втомленим.

- Дякую.

Дівчина важко видихнула та опустила голову від сорому. Розуміла, що Дмитро знає, яким чином вона стала мамою, і обличчя враз стало рум'яним, а очі наповнилися відблиском сорому. 

- Ей, - звернувся він тихим голосом і підійшов надто близько, - ти чого? Мені байдуже, що говорять інші. Марійко, навчися думати нарешті про себе і про те, що справді потрібно тільки тобі.

Ці слова змусили Марію ще більше ніяковіти, але на серці стало легше. Вона вірила йому. Не могла пояснити чому і як, але знала точно, що він не образить. Тільки цього разу побачила в ньому не старшого брата, а справжнього чоловіка.

- Давно тебе не бачила, - сказала те, що першим спало на думку.

- Я їздив до своєї бабусі в Одесу, - Дмитро відступив від Марії та вирівнявся з нею, щоб йти поруч, - вона захворіла й довелося за нею доглядати...

Хлопець замовк, а Марія не знала, чи можна питати далі щось. Тим часом він продовжив:

- Приїхав назад додому, а тут сюрприз на кожному кроці.

На його обличчі промайнула гірка усмішка, яку Дмитро намагався приховати.

- Мені вже час, - поспішила втекти Марія, - ми з Тарасиком до лікаря.

- Ще побачимося.

Дмитро пішов у протилежну сторону, а його останні слова лунали, немов ехо, в голові Марії. Це звучало не як звичайне прощання, а скоріше запитання.

***

Минав час, Марія жила уже звичними монотонними днями. З Яриком старалася не пересікатися, як і з його сестрою, котра з першого дня чомусь зненавиділа її з дитиною. Тарасик підростав, численні походи до лікарів забирали чимало коштів та сил. Все лікування оплачувала свекруха, яка відносилася до Марії ніжно й ласкаво. Хлопчик одужав і зараз, дивлячись на цього чотиримісячного красеня, неможливо було й подумати, що він народився недоношеним та кволим. Інколи дівчина прогулювалася околицями села разом зі синочком і випадково бачила Дмитра. Хоча, можливо, це лише вона була впевнена у тому, що все відбувалося справді несподівано.

І все б нічого, все можна стерпіти - косі погляди, роздратування чоловіка, самотність і зрештою моральне виснаження від недоспаних ночей... Якби одного дня Ярослав не прийшов додому п'яним. Він увірвався до кімнати неочікувано. Марія якраз годувала Тарасика грудьми, оголивши свої принади.

Його груди високо підіймалися від надто збудженого дихання, очі палали несамовитим блиском, а жовна ходили на обличчі з блискавичною швидкістю. За весь проведений час в цьому будинку Марія звикла бачити його роздратованим, злим й завжди невдоволеним. Здавалося, Ярика в ній бісило все - поведінка, манери, зовнішність, фігура... За ці чотири місяці він жодного разу не торкнувся її, окрім показового доторку губ на весіллі. 

І от зараз увірвався до неї з Тарасиком і чомусь злиться. Дівчина швидко поправила на собі одяг, а тоді підвелася й переклала сплячого синочка в ліжечко. Тоді повернулася обличчям до Ярика й пошепки заговорила:

- Тихо, не розбуди його.

Марія захотіла пройти повз чоловіка, але він не дав. Ярослав схопив її за лікоть й притягнув до себе, роблячи боляче.

- Чому я маю робити так, як скажеш ти?

Від нього смерділо перегаром і Марія скривилася від неприємного запаху.

- Відпусти мене, - продовжила вона пошепки. 

- Чому? Чому я маю робити так, як скажеш ти? Чому я повинен тебе слухати? Ти тут ніхто!

Ярослав стиснув її руку ще міцніше, від чого Марія скривилася. Вона намагалася відіпхнути його від себе, проте не змогла. 

- Чого ти хочеш? - майже благаюче спитала. - Ти ж розбудиш Тарасика...

Марія не договорила, бо Ярик одним різким ривком потягнув її за собою геть з кімнати. Не встигла вона нічого й заперечити як опинилася зачиненою у його спальні. Шоколадні очі Марії наповнилися страхом, губи затремтіли в передчутті чогось поганого й вона знову не полишала надії домовитися з ним.

- Відпусти мене.

- Чому? - Ярослав продовжував притримувати Марію за лікоть, а його голос ставав усе гучнішим.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше