Розділ 2

  Пораючись в роті пацієнта, дівчина, здається, була весела, хоч і втомлена трохи. Невдовзі прийшла медсестра з прийомної і заговорила з Лілією Петрівною.  
— Ти вже йдеш? Чи ще довго? Сьогодні важкий день.  
   Лікарка на мить озирнулася на колегу, втомлено посміхнулась і відповіла: 
— Так, я вже майже закінчила, — загадково підморгнула до медсестри. Марк помітив це. Про що це вони? 
— Не бійся, ніхто не буде знати. В разі чого, я тебе прикрию, — запевнила та. 
— Ловлю на слові, — хихикнула Лілія. Зняла рукавички, викинула. Промовила до пацієнта: 
— На сьогодні все. Повинно бути легше. В разі, якщо заболить вночі прийміть таблетку. Я вам напишу, які можна купити. Але, мало б бути все гаразд, — підійшла до стола, почала писати щось. — І, якщо чесно, у вас там не початий край роботи. В кількох зубах ще є невеликі дірки, також треба камінь познімати. Обов’язково прийдіть ще. Спершу треба поставити постійну пломбу на цей зуб, який я прочистила сьогодні, а далі зайнятися іншими. Через два дні зайдіть до нас.  
  Марк встав з крісла, підійшов до лікарки. За звичкою уточнив: 
— Скажіть, коли вам зручно. В якій порі прийти в середу? — дівчата переглянулися, явно міркуючи про щось своє, незрозуміле чоловікові. Тоді лікарка зазирнула в якийсь зошит і відповіла: 
— А... Знаєте... Ви приходьте о 16, гаразд? Записати вас?  
— Так, добре.  
— Назвіть ім'я і прізвище, будь ласка. 
— Марк Шуляк. 
— Гаразд, — записала. — Я не зможу вас прийняти, але буде Леонід Антонович, він все зробить.  
Марк скривився. Сказав одразу: 
— Що? А, чому не ви? 
— Ну... Це довго пояснювати. Але, не хвилюйтеся, він професіонал високого рівня, приходьте, все буде добре, — червоніючи, відказала молоденька стоматолог.  
— Що ж... — мимоволі зітхнув. — Дякую велике. Ви... Ви дуже помогли. Навіть не уявляєте наскільки. Де у вас розраховуватися? 
— На здоров’я, — ширше всміхнулася красуня. — Зараз я напишу все, а моя колега вас розрахує. Там, проходьте, будь ласка, — вказала рукою до виходу. Швидко заповнила ще один бланк і віддала пацієнтові разом з папірцем, на якому записані ліки. 
  Медсестра провела його до свого робочого місця, оформила оплату і ввічливо попрощалася. Чоловік ще раз озирнувся на той кабінет, з якого на диво не хотілося виходити. Фантастика! Вперше в житті візит до стоматолога такий. Зовсім не схожий на катування. Швидше навпаки. Повірити неможливо!  
   А... Може просто подорослішав? Чи вся справа у тій кралечці в халатику? Ох... Мабуть, таки життя без жінки наклало свій відбиток. Тепер готовий накинутися мало не на кожну приємну дівчину, чи жіночку. Хоча, ні. Далеко не на кожну. Привабливих жінок багато, але в цій є щось особливе. Вона змогла так просто вселити якийсь спокій в його серце. Її впевненість і гарне ставлення дуже помогли. Захотілося ще побути з цією дівчиною.  
  Коли брав від неї папірці, помітив, що на пальці немає обручки, як і в нього. Чудово! Аж серце застрибало в грудях. Прокинулося якесь дивне хвилювання, коли прощався з милою лікаркою. З чого б це? Може з того, що не хочеться її покидати?  
  Марк вийшов на вулицю і підійшов до свого авто, але сідати і їхати звідти не поспішав. Став, почав щось дивитися в телефоні. Може та дівчина вийде? Вирішив, що просто не може не запропонувати їй підвезти додому. А, що? Чому б і ні?  Так закортіло познайомитися з нею ближче. Старий, перевірений спосіб згодиться. 
  Десь через хвилин десять Лілія Петрівна вийшла з клініки. Марк підняв погляд, з неабиякою цікавістю оцінив дівчину вже не в медичному халаті, а в світлих, прямих штанах і гарній рожевій блузочці з коротким рукавом. Густе, темно-русяве волосся довжиною до середини плечей зібране в пишний хвіст. Його стримує елегантна заколка, яка виблискує під вечірніми променями літнього сонця. Взута лікарка в босоніжки на високій танкетці.  
  З задоволенням оцінив, що в цьому образі вона подобається йому не менше. І хода в неї класна. Не така демонстративно модельна, як в Сніжани наприклад, але... Дуже гарна, впевнена. У цілій її постаті відчувається якийсь спокій, поміркованість, розум. На вигляд Лілії років з 23, але... Насправді напевно більше, коли вже встигла вивчитися на лікаря.  
  Дівчина побачила Марка, мило всміхнулася і почала йти в бік. Тут він отямився і швидко наблизився до неї. Проказав: 
— Зачекайте, — трохи ніяково посміхаючись, махнув рукою.  
— Так, щось іще? Я вас слухаю, — запитально дивлячись на пацієнта, обізвалася красуня. 
 Упс... А, що? Жах просто! Чомусь так розхвилювався, як пацан. Що їй казати? Робити вигляд, що просто хоче з вдячності помогти, чи... Чи відверто показати, що сподобалася, як жінка? 
— Ліліє Петрівно, ви без авто, наскільки я зрозумів? Можу підвезти додому, якщо ви не проти, — на диво вдалося проказати це відносно спокійно, бадьоро. Дівчина вмить почервоніла. Так мило...  
— А... Дякую, та я пішки. Мені тут дуже близько. Немає потреби їхати. Хвилин 15 і я вдома, — відповіла, вказавши рукою напрямок, де живе. Марк не здався.  
— Ну, а на машині буде ще швидше. Я чув, у вас нелегкий день. Не бійтеся, я не кусаюся, — ширше всміхнувся. Лікарка весело засміялася. 
— Так, день нелегкий. Та... Понеділок, самі знаєте, напевно, як то буває. Але, не хвилюйтеся, все гаразд. Головне, щоб у вас зуб не болів, бо будете на мене сердитися.  
— Я, на вас? Та, ну... Ви мене порятували, чесне слово. Сідайте, мені не важко, — жестом запросив до солідного авто, і зробив крок до нього. Такий собі маневр, наче вона вже погодилася, щоб не залишити їй вибору. Дівчина повагалася якусь мить, а тоді проказала: 
— Ну-у, гаразд. Дякую, — і підійшла до машини. Ніяково поглянула на чоловіка знизу догори. Марк ледве стримав радість. Так цікаво, вона навіть на високій підошві, все одно маленька. Незвично, Марія була вища. Але... Клас... Щось в цьому є. Така лялечка, аж хочеться одразу згребсти її в обійми.  
   Відчинив їй передні двері, Лілія Петрівна сіла на пасажирське сидіння. Поклала маленьку сумочку собі на коліна. Марк сів за кермо і задоволено всміхнувся. Плавно рушив. Але навіть не запитав, куди їй треба. Навмисне. Може вдасться якось розтягнути поїздку. 
— Я живу в тому високому будинку, що біля торгового центру, на Шопена, знаєте? — проказала пасажирка.  
— Так, добре. Підвезу, куди скажете, — бадьоро відповів, приховуючи розчарування. Так близько? Це ж зовсім не цікаво! Хоча, принаймні, знатиме, де живе це миле створіння.  
— Дякую. Як ваш зуб? Не болить? — невдовзі заговорила дівчина. Марк поглянув на неї, радо відповів: 
— На диво, ні. Це просто фантастика. Як він мене дістав! 
— Вірю. А, чому ви так уникали стоматологів, якщо не секрет? Хто вас так налякав? Чи ви всіх медиків так не любите? — запитала лікарка.  
— Ну-у, це довга історія. З дитинства. Було діло... Колись розповім, як захочете. Зараз, мабуть не встигну. Ви надто близько живете, — засміявся. Вона теж.  
— Колись?  
— Ага, я ж іще прийду, — підморгнув Марк.  
— Обов’язково прийдіть. Не можна занедбувати здоров’я, — впевнено промовила.  
  На якихось кілька хвилин настала пауза. Тим часом молоді люди наблизилися місця, з якого вже виднів будинок Лілії. Він досить високий, а поряд всі нижчі, тож його видно здалеку. Стало шкода, що скоро прощатися. Але наступної миті ситуація змінилася.  
  Авто Маркіяна обігнав помпезний джип і з шаленою швидкістю вирвався вперед. А далі хотів підрізати ще одне авто, та не все так просто. Не встиг вписатися і лівим крилом зачепив зустрічну машину, а далі почав різко гальмувати. Почувся страшенний писк гальм, скрегіт металу. Джип вскочив наперед того авто, яке обганяв і воно врізалося в нього так, що аж розвернуло його впоперек дороги. 
   Марк різко зупинив машину, шокований тим, як за мить все змінилося. Аж руки почали тремтіти. Лілія Петрівна скрикнула від страху, коли недалеко від них розгорнулася така драма.