Усміхніться — вас кохають

Розділ 12

  Вечірнім гостем Лілі виявився Руслан. Як завжди, швидко увійшов, зачинив за собою двері на ключ.

̶  Привіт, маленька, — лагідно привітався. Сьогодні у посмішці і тоні голосу чоловіка не було звичного пафосу, а швидше скромність. Дівчина з цікавістю поглянула. Він зняв капюшон, став з великим пакунком у руках, як чужий, чекаючи, що вона скаже.

̶  Руслане, ти сьогодні якийсь дивний. Що сталося? Так скромно стоїш, як до шефа прийшов, а не додому. Заходь, чого ти? —  з посмішкою запросила Ліля. Він роззувся, пройшов до кухні. Поставив пакет на підлогу.

̶  Ліль, я... Знаєш, я думав про те все, що ти казала і... — смиренно почав, переминаючись з ноги на ногу.

̶  Справді? Про що? Хочеш поговорити? — ще більше здивувалася дівчина. Давно такого не було. Зазвичай Руслан починав з зовсім іншого. Запросила його до кімнати. Посідали на дивані. Чоловік зняв чорний светрик з капюшоном. Причесав пальцями своє темне волосся.

̶  Чесно, Ліль, я... Я зрозумів, що занадто закрутився, останніми роками зовсім не мав на тебе часу. Мені дуже шкода. Справді, маленька. Якось і не помітив, як мене затягнуло. Вся та система, поїздки, бізнес. Все вимагає повної віддачі. Женуся, як шалений, геть про тебе не дбаючи. То... Так не можна, я знаю. То не життя. І...

̶  І? Що будеш робити? — не вірячи своїм вухам запитала жінка. Невже подіяло те, що читала йому мораль? Невже задумався?

̶  Ну, я... Золотко, я не хочу дурити тебе. Скажу чесно, одразу все кинути і бути щодня з тобою я не зможу. Сама розумієш, це не так просто. Але... Хочу, щоб ти знала, я люблю тебе. Так само, як колись. І не хочу тебе втрачати. Ліль, моя маленька, ти така класна. Ти найкраща жінка з усіх, кого я знаю, — великі, теплі чоловічі долоні легенько взяли руки дівчини. — Справді. Ліль, пробач. Я... Я постараюся виправити ситуацію. Щоб ми частіше бачилися. І... Я говорив з шефом про гроші. Сказав, що мені потрібні фінанси на лікування дорогої людини і...

̶  Ого! Справді? — ще більше здивувалася Ліля.

̶  Так. Трохи я вже приніс, — витягнув з кишені і дав дівчині пачку євриків. — А потім... Знаю, цього мало, але... Він обіцяв, що дасть мені мою частину, яку я вклав у справу. А потім я відпрацюю.

̶  Ва-у! Руслане, це ж класно! — зраділа. Взяла ті гроші, поклала біля себе на дивані. — Ти дуже мене потішив, якщо так. Хоча, якщо чесно, аж не віриться. Я вже і не сподівалася, що ти поможеш мамі. Ви ж з нею не надто добре ладнали.

̶  Ну, маленька, як же інакше? Це ж твоя мама. Хоч вона мене ніколи не любила,  — підніс до уст її пальчики, повільно, ніжно поцілував. — Сонце, мені дуже соромно, що змусив тебе сумніватися. Вибач, моя хороша. Це ж жах просто. Що я за чоловік, що моя люба не може на мене покластися, довіряти? Треба терміново це виправляти. Даси мені шанс, кицюнь? Я дуже хочу, щоб ти була щаслива, — так смиренно заглянув в очі, так ніжно проказав, що дівчина не змогла залишитися байдужою.

   Зараз на неї дивився саме той Руслан Писаренко, в якого закохалася в студентські роки. Той милий, турботливий, щедрий хлопець. Той Руслан, який по ночах розвантажував Тіри, щоб заробити на прожиття і ще примудрявся балувати свою омріяну Лялю дорогими подарунками. Знав, що вона з забезпеченої сім’ї і зі шкіри ліз, аби відповідати її рівню. Той самий романтичний, талановитий красунчик, від якого так мріяла народити гарненького сина, чи донечку. Як могла сумніватися в ньому?

̶  Дякую, Руслане, — зі сльозами на очах тихо проказала. Пригорнулася до чоловіка. Він так гарно пахне...

   Руслан обійняв Лілю, погладив по волоссі. Запустив у нього руку, ніжно, повільно помасажував голову. Так добре... Ох... Як же приємно... Підняла обличчя і сама потягнулася до його губ. Спрагла ласки і тепла Ліля спочатку легенько, а потім палкіше поцілувала Руслана в уста. Чоловік одразу відповів, почав гаряче заціловувати, зминати в руках свою красуню.

  Справжня спека раптово спалахнула між молодими людьми. Бажання відчути ласку, дотики одне одного накрило з головою. Ліля прошепотіла, що хоче до спальні і Руслан з радістю підхопив її на руки і поніс.

̶  Моя розкішна дівчинко... — хрипко, тихо вимовив. — Як я хочу, щоб тобі було добре. Моя солодка...

  Поклав на широкому ліжку і схилився над нею. Почав повільно, ніжно погладжувати, цілувати стрункі ніжки красуні. Все вище і вище. Стягнув халатик, добираючись руками і губами до найцікавіших місць. Ліля застогнала, мліючи від задоволення. Коли чоловік скинув футболку і ліг на неї, міцно притягнула його до себе за спину, насолоджуючись м’якістю його шкіри. Їй завжди так сильно подобалося гладити його широкі плечі, підтягнуті сідниці. Ох... Що він робить?

  Чоловічі уста торкаються шийки, вушка, опускаються нижче. Ще нижче... Тіло палає під його гарячими пальцями. Здається, кожен дотик залишає невидимі сліди на тонкій шкірі. Наче цілющий бальзам на спрагле, втомлене тіло. Такі солодкі відчуття...

  Молоді люди довго і ненаситно кохалися, наче востаннє. Після всього, що навалилося останнім часом Ліля вкрай потребувала відчути себе коханою, необхідною, особливою, як ніхто. Слухала шепіт Руслана і тонула в його відвертих словах, сміливих дотиках, як в густому тумані. Доки зовсім не провалилася в забуття. Міцно заснула на широких грудях чоловіка.

  Ранок застав Лілію в спальні. На силу розплющила очі, почувши якийсь звук. Не одразу збагнула, що це.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше