Розділ 13

   Після кількох гудків Лілія почула в телефоні задоволений голос Марка:

̶  Привіт, красуне. Як справи?

̶ Привіт. В мене так собі. Краще розкажи, як твоє здоров’я. Що сталося? Отруєння? — турботливо запитала.

̶  Так, можна й так сказати. Лікарі ще точно не знають, але явно щось пішло не так у тому ресторані. Я мало не вирубався просто посеред вулиці. Але, добре, що не сам був. Колега завіз до лікарні. Навіть не знаю в чому проблема. Не вперше їв у тому ресторані, а цей раз...

̶  Дуже шкода. А зараз як почуваєшся? Ти ще в лікарні?

̶  Так, але вже хочу тікати. Почуваюся краще. Нема чого маринуватися тут. Робота чекає.

̶  Зрозуміло... Рада, що тобі вже легше.

̶  Так. Не сердишся, що я не прийшов на таємний прийом? Ти тоді довго чекала? — грайливо запитав Марк. По голосу відчув, що вона зовсім не злиться, але таки зачепив.

̶  Ні, я не образилася. Не бійся. Трохи чекала, але... Не страшно. Ти головне одужуй, а там видно буде.

̶  А що саме буде? Запросиш мене ще на лікування? Чи... — запитав, натякаючи на щось більше. Ліля хихикнула. Жартома відповіла:

̶  Ні, в китайський ресторан на рибу фугу.

̶  Що?! О, ні! Тільки не це! Давай краще в якийсь інший, — засміявся. — До речі, ти що любиш? Яку їжу? Італійську кухню любиш?

̶  Люблю. Хоча в Італії ніколи не була, тому важко сказати. Але піцу і мацарелу люблю, як і більшість людей. Ну і пасту...

̶  О, чудово. Тоді вирішили, так? — підхопив.

̶  Марку... — зітхнула дівчина, йдучи по вулиці. Що йому казати? І хочеться і колеться.

̶  Що? Ліль, тільки не починай. Ніяких «ні». Хіба ж можна бідному, хворому відмовити? — жартома почав скиглити. Вона не витримала:

̶  Марку... Ну... Припини. Мені зараз не до ресторанів. Крім того... Ніякий ти не бідний. Такі гігантські букети бідняки не дарують. До речі, дякую велике. Квіти просто нереально красиві. Сусідка мало на попу не впала. Але... Не варто було. Справді.

̶  На здоров’я, красуне. Ліль, я все розумію, але не бійся. Все під контролем. Просто... Хочу поговорити.

̶  Ага... Звісно.

̶  Давай завтра, гаразд? Я приїду по тебе, — пішов у наступ.

̶  Марку... Я... — хотіла категорично відмовитися, а язик не повертається це сказати. От зовсім! Хоч трісни!

̶  Все, домовилися. Я приїду завтра за тобою і заберу в якесь гарне місце. Влаштуємо таємний прийом. Я ж хворий, мусиш мене лікувати. Хіба ти не лікарка? — лукаво запитав. Дівчина не витримала, теж хихикнула. Ну, от як можна його послати?!

̶  Ма-а-рку...

̶  Годинка 6 вечора, гаразд? Якщо боїшся, що хтось нас побачить, можу забрати тебе десь за будинком.

  Ліля видихнула, просто не мала слів. Шалено лестила його наполеглива увага. А головне у Марка виходить все це якось так грайливо, не вульгарно. І таке відчуття, наче вже давно знайомі.

̶  Ну, що з тобою робити? — готова здатися промовила.

̶  Завтра розкажу, що зі мною робити. А можу й показати, якщо дозволиш, — хихикнув.

̶  Па-па, Марку. Одужуй. На добраніч, — всміхаючись сама до себе, перервала виклик. Так і не наважилася прямо сказати «так», але й «ні» не змогла з себе видушити. Просто магнітом тягне до цього чоловіка. Попри докори сумління, попри здоровий глузд. Була-не-була...

   Наступний день швидко минув у клопотах. Трохи була в мами у лікарні, намагалася її заспокоїти. Потім займалася прибиранням, покупками, платежами. А ще шукала інформацію про лікування маминих болячок. Зокрема, про того хваленого хірурга, який поїхав до Німеччини. От би до нього якось... Але, як? Чи знайти якогось іншого? Треба ще подумати.

   Ближче до 6 години вечора Шуляк почав не на жарт хвилюватися. Чесно кажучи, мав сумніви в тому, що Ліля прийде з ним зустрітися. Але, хоча самопочуття Марка ще однозначно залишало бажати кращого, просто не міг більше чекати. Відчував, що не можна давати їй зовсім охолонути. Подзвонила, добре. Треба діяти далі, доки є шанс.

   Одягнувся в улюблені тонкі штани синього кольору і просту сіру сорочку з коротким рукавом. Чисто поголився, причепурився, як на свято. От халепа буде, якщо дівчина не прийде. Але... Надія вмирає останньою.

   Поїхав до будинку Лілі, зупинився на задньому дворі і написав їй, що вже чекає. Невдовзі красуня прийшла. Мало не луснув від радості, коли побачив свою улюблену лікарку.

   Сьогодні Ліля явно не дуже мудрувала з образом. Одягнена прийшла по простому. В прямі чорні штани, вишневу блузочку і закриті, лакові босоніжки чорного кольору на низькій підошві. Своє густе, довге волоссячко заплела в косичку. Майже не помітний макіяж. Як школярка... Але, все одно, мила і спокуслива.

   Ще здалеку Марк помітив, що дівчина невесела. Тому, як тільки сіла в машину, він рушив, щоб не передумала. А потім запитав її про настрій:

̶  Ліль, що з тобою? Тривожишся за маму, чи ще якісь проблеми? Як вона?

̶  Так. Через маму. Але й без того вистачає. Та, не хочу тебе засипати своїми проблемами. Якось буде, — за звичкою відповіла так, щоб не скиглити. Ледь всміхнулася. Чоловік зрозумів.