Усміхніться — вас кохають

Розділ 14

̶  Вибач... — розгублено проказала Ліля. Швидко знайшла телефон в сумці, подивилася, хто дзвонить. Аж скривилася. — Мені треба йти. Схоже, в мене гості, або скоро будуть, — взялася за ручку дверей. Марк сумно зітхнув.

̶  Той твій кавалер?

̶  Ні.

̶  Гаразд, квіточко, біжи. Я таки дочекаюсь часу, коли ти сама захочеш залишитися зі мною. Не тікатимеш, — тихо лагідно проказав. Лікарка озирнулася на нього, стало так шкода, що не може справді залишитися з ним.

   Ну, от що це таке?! Знайомі без року тиждень, чи два, а здається, що все життя. Не витримала, нахилилася до Марка і ніжно торкнулася рукою його гладенької щоки. Провела згори донизу. Чоловік завмер, пильно дивлячись їй в очі. Ліля прошепотіла:

̶  Дякую. Ти такий хороший. Я подзвоню. Бережи себе.

   Не встиг спантеличений водій щось відказати, як дівчина швидко вискочила з авто і побігла. Не бачила, як він торкнувся того місця на своєму обличчі, де щойно була маленька долонька улюбленої лікарки. А потім з замріяною посмішкою відкинувся на сидіння. Не міг одразу їхати. Емоції бушували, як шалені.

   А Ліля прийшла до дверей квартири і побачила сидячу під ними Ірину. Сестра невдоволено підняла на неї погляд, зміряла з голови до п’ят.

̶  Ну, і де тебе носить в такий час? Хто це тебе катає?

̶  Не твоє діло. За чим прийшла? — невдоволено відповіла Ліля, відчиняючи двері квартири.

̶  Просто так... — гостя встала, обсмикнула коротесеньку стрейчеву спідничку і намірилася заходити до середини. Але господиня стала у дверях і строго проказала:

̶  Просто так йди звідки прийшла. Мені і без тебе проблем вистачає.

̶  Лілька, та припини! Невже виженеш рідну сестру посеред ночі напризволяще?! — взяла руки в боки і запротестувала молода дівчина.

̶  Треба було раніше згадати, що маєш сестру. І маму до речі. Про тата вже мовчу. Пізно. Я не маю часу, йди! — сердито повторила. От треба ж... Такий вечір був чудовий. Ні, приперлося це «щастя» в міні, тепер чекай халепи.

̶  Лілька! Ти знущаєшся?! Куди мені йти!? Ніч надворі! На панель, чи що?! — розізлилася Іра.

̶ А мені, яке діло?! Ніхто б не здивувався, якби й так. Хіба тобі вперше продаватися?! Дай мені спокій, Ірко! Краще йди маму в лікарні відвідай, коли вже приперлася, але завтра. Сьогодні пізно.

̶  Що?! Мама в лікарні? Що з нею?! — здивувалася дівчина.

̶  Піди і побачиш. Вона в другій лікарні. Бувай, — спробувала зачинити двері перед носом в красуні, але де там. Ірина силою відіпхнула сестру і влізла в квартиру. Одразу, не роззуваючись, подалася до кухні.

̶  Ірка! Ти геть сказилася?! Ану вшивайся з моєї хати! Чого тобі треба, погань мала?! — крикнула Ліля, швидко роззуваючись. Зайшла за сестрою до кухні. Гостя одразу полізла в холодильник. Побачила дорогі смаколики, які привіз Руслан і аж свиснула:

̶  Ні-чо-го собі! Та ти небідно живеш, дорогенька! Таки правду кажуть, що стоматологи харчуються на беззубих. І непогано харчуються, як я бачу. А сестру не хочеш пригостити. Ай-яй-яй... Ну, нічого, я сама якось... — вхопила тарілку з нарізаним елітним сиром, пляшку вина.

   Ліля підскочила, нервово вихопила в неї з рук ту пляшку і тарілку, але сестра виявилася спритна. Одразу хапнула назад, потягла до себе. Ліля не хотіла відпускати. Розсердилася не на жарт. Почали тягти кожна до себе, як іграшку в дитинстві.

̶  Пусти! Вали звідси! — крикнула господиня. Сестра і собі:

̶  Ти пусти!!!... — почала брудно лаятися. — Жадюга! Скнара! Ану дай! — ще один ривок і Ліля не втримала рівноваги, впала з тарілкою в руках. Боляче вдарилася стегном і плечем. А сестра полетіла з тим вином. З усього маху тріснула пляшкою об керамічну плитку на підлозі. Пронизливий звук битого скла і дорогий французький напій перетворився на червону калюжу на ідеально вимитій підлозі.

̶  Прокляття! Що ти наробила?! Це ж... — Ліля ледь не пробовкалася, що це вино Руслан привіз з самого Провансу. Її улюблене, сухе з фруктовими нотками.

̶  Сама винна! Яка ж ти стала паскуда! Шкода дати їсти сестрі?! — гаркнула Ірка.

̶  Ірка, не діставай! Добре знаєш, чому так! Ще подякуй, що я тоді в поліцію тебе не здала! Волоцюга! Забирайся! — аж захрипла, кричучи Ліля. Геть позабували, що вже пізня година, люди спати лягають.

̶  Нікуди я не піду! Я приїхала здалеку, а на готель в мене немає грошей. Ти не можеш мене вигнати! Якщо зі мною станеться біда, буде на твоєму сумлінні!

̶  Та, невже? І де ж ти тепер живеш?! — запитала Ліля, піднімаючись з підлоги. Скривилася від болю.

̶  В Одесі. Перлина біля моря, чула таке?

̶  Та, куди там мені? Це ж ти в нас «професорка географії». З одним семестром вишу... — саркастично відповіла лікарка.

̶  Ой-ой... Нічого ти не розумієш! Просто я не така занудна, книжкова миша, як ти! Якщо купу років вчитися, то не буде часу жити!

̶  Ну, звісно... Не буде коли чужих мужиків зваблювати, — буркнула Ліля. Позамітала скло на совок. Пішла по швабру, щоб витерти розлите вино. Тим часом сестра таки вхопила шматок того сиру і сіла за стіл. Відкусила і з повним ротом пробубоніла:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше