Глава 5

 Алекса

Він такий милий, коли сонний. Мій скуйовджений пупсик. Варто було мені його побачити, як серце відразу замуркотіло, заспівало. Хочеться його приголубити і в той же час ущипнути іронією, струснути, подивитися в очі та спробувати на смак його губи. Напевно, вони пахнуть кавою. Дивлячись на нього, дико хочеться цілуватися і пробігтися пальчиками по цих плечах, зробити ревізію м'язів та шумно втягнути його запах. Мені подобається, як він пахне, чудовий вибір лосьйону, у симпатюлі гарний смак. Цікаво, чи він помітить, що в мене нові духи? Може, заманити його в ліфт, натиснути на кнопку екстреної зупинки і… Ні, так я точно його злякаю. Він у нас такий правильний хлопчик, знову почне від мене шарахатись, ховатися по кутках або в залі суду ближче до матусі. Так-так, я вже знаю, що Майк син судді Ріти Дженкінс. До речі, класна тітка, вона мені подобається, така врівноважена, з гумором, непідкупна. Теж зі своїми принципами звісно, ​​це вочевидь у них сімейне. Але це викликає повагу.

Всі ці два тижні я думала про нього, згадуючи наші обійми, як відважно він мене захищав. Особисто для мене закохуватися так страшно, ніби підходиш до краю прірви і один невірний крок може призвести до того, що ти полетиш униз. Мені часто сниться, що я падаю. Зазвичай перед слуханням справи, яку я веду. Вічно мої сни пов'язані з роботою, а хотілося б, щоби мені снився він. Спочатку я думала, що відстань і невелика перерва допоможе, що я охолону, холоднокровно зважу всі фактори і викину цю романтичну лабуду кудись подалі. Адже мені потрібно будувати кар'єру, у мене стільки планів, а тут це диво намалювалося. Але відстань не допомогла, а розлука лише посилила мою тугу. Тому, коли побачила його сонного, пом'ятого, але такого бажаного, я остаточно переконалася, що справді скучила за ним.

Незважаючи на те, що мене називають акулою, що я смілива, рішуча і самодостатня жінка зі своїми амбіціями, капризами та гординею, мені іноді хочеться злізти з цього п'єдесталу «я сама» і дозволити комусь ніжному та рідному подбати про мене. І здається, що я хочу танути саме в його руках, притискатися саме до його плеча, бо в його обіймах мені було так добре.

- І що ж заважало тобі виспатися? Вибач, за нескромне запитання, - усміхаюся, і не зводячи з нього очей, обережно відпиваю гарячу каву, злизавши з губ пінку. Майк уважно простежив за цим моїм рухом, нервово смикнувши кадиком. Ага, містере Росс, значить, я тебе все-таки хвилюю, інакше ти б не вирячився на мої губи, і не сопів, як ображений носоріг.

- Думки не давали спокою. Безсоння вічна проблема трудоголіків. Я взявся за дуже… дивну справу…

- Яка нудьга, а я вже подумала, що поки мене не було ти встиг закохатися.

- Ні, що ти! Не з моїм щастям та графіком. Може колись на пенсії, - знову зітхає, а ще цей характерний рух бровою.

- Тоді, коли я вийду на пенсію, я тобі обов'язково зателефоную. Добре, Майку?

- Домовилися, залишилося не так вже й багато, - дивиться мені в душу своїми усміхненими очима кольору вечірнього неба.

- А поки що мій офіс поруч із твоїм, якщо тобі знадобиться порада звертайся будь-коли. Адже до пенсії ми маємо потоваришувати, щоб потім швиденько налагодити спільний побут, - я сьогодні сама чарівність.

- Почуття гумору - це здорово, ти б сподобалася моїм батькам ... - І раптом він осікся чогось злякавшись, ніби ляпнув не подумавши. Що, містере упертюх, принципи розхиталися?

- Що ж, піду спробую попрацювати, - продовжує, прочистивши горло. - Ти теж… заглядай якщо не за порадою, то за скріпкою чи ручкою, у нас завжди знайдеться зайва.

- Майку, - роблю крок і підходжу ближче. Як же я люблю, коли він бентежиться. – Рада, що ми працюватимемо разом.

- Сподіваюся, ти зробила це заради себе, задля власної насолоди? - раптом нахилившись до мене, прошепотів він, майже торкаючись мого вуха.

- Що зробила?

- Змінила аромат, - не змінюючи положення, пестячи мою шкіру своїм диханням, промовив Майк двозначним тоном. Це підкол? Натяк? Гра? - Мені подобається. Ти ж нанесла крапельку за вушко? – і на додачу він робить шумний вдих, потершись кінчиком свого носа об мою скроню. Думала, що у мене підігнуться коліна і я на ньому повисну. Утрималася завдяки силі волі, але мої мурашки виразно очманіли, кружляючи на місці. - Тільки мені здається, Алексо, що працювати разом нам з тобою буде трохи складно.

- Нічого, труднощі мене не лякають, - піднімаю голову і наші губи опиняються на небезпечно близькій відстані. - Я сьогодні навіть без червоної помади, щоб не лоскотати твої оголені нерви. Ти впораєшся, Росс, я в тебе вірю, - збоку може здатися, що ми зібралися цілуватися. Видно тому його помічник завмер з такою перекошеною міною.

- Майку, тобі потрібна моя допомога? - хоробро белькоче він, збираючись рятувати свого боса з лап акули.

- Піте... вали звідси. Іди працюй! - гарчить Майк, усуваючись в сторону. - Тепер, щоб не розповзалися чутки, мені доведеться сказати йому, що я збирався вкусити тебе від злості, - додає він, коли Піт зник з поля зору.

- А що ти збирався зробити насправді? – я не могла не спитати і не посміхнутися.

- Удачі, Алексо. Вона нам знадобиться. Не думай, що я так легко поступлюсь тобі місцем старшого партнера.

- Це ми ще подивимось... Майку. О котрій ти сьогодні обідаєш?

- Доведеться залишитися без обіду, бо в цей час мені треба бути в суді, - розводить руками.

- Повертатимешся візьми мені, будь ласка, чізбургер без майонезу та салат. Я планую цілий день просидіти над паперами. Добре? Не забудеш?

- Добре, - киває він. Мій розумничок, ось бачиш, як ти легко піддаєшся. Вже звітуєш мені, де ти будеш і збираєшся принести мені обід. Потихеньку ти звикнеш до цієї думки і, нарешті, наважишся мене поцілувати, бовдуре ти мій ненаглядний.

Час пролетів непомітно, так завжди буває, коли я з головою зариваюсь у папери, вивчаючи кожен рядок, знімок і навіть підписи. Якби не голод і потреби могла б цілодобово так сидіти, прискіпливо складаючи факти та аргументи, шукаючи лазівки в законах.