Розділ 1

«Чим бездоганніша  людина зовні, тим більше демонів у неї всередині.»
(Зигмунд Фрейд )

Розділ 1
Ніч - найбліш загадкова, таємнича доба, яку неможливо осягнути, обчислити. А якщо б і можна було прорахувати, вона б була нестерпна і передбачувана, як математика. Це час, коли усі найприхованіші думки дають про себе знати, вони кричать, змушують мозок пульсувати та інтенсивно думати, що на здоровий людський сон, який, на думку вчених, має охоплювати сім-вісім годин, не вистачило б часу. І от Касія цієї ночі не могла заснути. Здавалося, просто заплющити очі - не проблема, але потрібно було відпустити свою душу у невідомі всесвіти. Ще й молодий місяць, як на зло, пустував, ніби знущався із неї, своїм промінням осліплюючи її обличчя. 
Ну хоча б усе тихо і Він мовчить. - пошепки промовила вона, сонно перевертаючи подушку і лягаючи на її прохолодний бік.

Відпусти. Відпусти. Відпусти це, Касіє.

– Ну привіт, Примаро. Знову змушуватимеш згадувати той випадок? На сьогодні досить. Не хочу відходити від падіння. Ну, кляті очі! Чому ви не можете заплющитися?! 
За вікном почулися звуки і хтось швидко натиснув на гальма. Дівчина підскочила, її бліді руки впилися в простирадло, але думками вона була не тут.

Їй було п'ять і одного вечора вона почула розмову батьків. Діалоги доходили частково. 
І знаєте, коли приймаєш рішення, а пізніше кажеш собі:"На майбутнє, це була помилка". Але маленька дівчинка про це не здогадувалася, навшпиньки підійшла до дверей, слова та фрази були на цей раз більш чіткими.

– Як ми їй скажемо, Густаве? Це мала бути її сестра, маленька дитинка із такими ж крихітними долоньками. – мати нервово всхлипувала і намагалася від емоцій схопити повітря.

Тато зробив глибокий вдих, промовивши:

– Ти багато пережила. Це не твоя провина, що вона померла. Люба, не звинувачуй у цьому себе. На твоїй плечах величезний тягар.

– Я не хочу вплутувати тебе у це. Ти маєш бути з Касі. Тобі необхідно показати, що все гаразд. І пам'ятаєш, одна таємничка...

– Один ключ. 
Це була їх фраза, так вони доводили прихильність один до одного, завжди бути поруч, тримати таємниці лише між ними, а ключ викидати кудись якнайдалі.

Очі дівчинки за стіною округлилися. Неможливо. У неї мала бути сестра? Молодша сестра? Практично найближча подруга? Саме цей момент вона відокремила з усього діалогу. 
Тоді не спалося. Голова йшла обертом від думок. Як її б звали? На кого вона б більше походила, на маму чи тата?

Сама Касія узяла риси батька, темне чорняве волосся, яке виглядало так, ніби на них розлили банку з чорнилами, кирпатий ніс, а очі, великі й допитливі зелено-коричневі, мамині. Та й усмішка була її. Про це їй часто казали дорослі. Але що з приводу сестри? Чому ця тема ніколи не підіймалася у родині? Сестра? Справжня? Що їй подобалося б?

Чому, розуме, ти не давав мені спати. Піддавшись омані, чутці, словам очі не заплющувалися. Знову.

Її свідомість малювала картини, несправжні спогади. Нібито вона стрибає у класики, грає у хованки, передає квача дівчинці з рудим волоссям. Гукає на неї, але ім'я нечітке, незрозуміле. Дівчисько повернулася, у її волоссі вплітена квітка. А у руках малесенька комаха сонечко.

– Правда гарна? - ласкаво запитала вона, але питання доходило відлунням. Касі мовчки кивнула головою. Але це все не справжнє, чи не так?

– Касіє, доню, прокинься! – промовив тато, скоріше видавив усю щирість, щоб не показати своє занепокоєння. 
Теплого ліжка з іграшками та подушками не було, замість них шкіряні крісла машини та дитяче крісло, у яке її, напевно перенесли, коли вона намагалася розглянути сестру, майже вхопивши ті витівки свідомості. За вікнами була непроглядна ніч. Фари і промені світла, що вказували дорогу - це все, що можна було розібрати. Прийшлося спросоння протирати очі.

– Куди ми їдемо, тато? - незрозумілість. Ось, що її зараз лякало. Непрорахованість. Непередбачуваність. І усе в одну ніч.

– Сьогодні треба буде побути з твоїми дідусем та бабусею. – Тато навіть не обертався, уважно дивився на дорогу та сконцентровано тримав кермо. 
Але чогось бракувало. Мами. Не було мами.

– Де мама? - її голос був схвильованим. Поступово на очах почали з'являтися сльози.

Проте тато мовчав. Він намагався з усіх варіантів обрати той, що не зашкодить його донці, а та думала, що він навмисне не видає їх таємниць, і все намагається огородити її, хоча насправді це була прірва, у яку вона поступово падала.

Думки про невідомість надокучливо сиділи у голові, хотілося кричати. І кожної хвилини ця тиша. Тиша тисла на свідомість все сильніше. Емоції, які постійно вміли принишкнути, зараз вередували, були незадоволеними. Їх чути не хотілося. Сльози наповнили очі настільки сильно, що чіткі ліхтарі на дорогах ставали плямами.
Прийшлося спитати знову:

– Де мама?! – то був не її голос, не той, який завжди. Грубіший. Переповнений страху і цієї невідомості.

– Вона зараз відпочиває. Їх було трохи не добре.

Він не обертався, слідкував за дорогою. Тримав кермо. Але питання! Вони ставали все гучнішими! Де саме була мама? Чи стало їй знову погано? 
До того, мала Касія, не знала, як влаштовані людські організми. Все, що їй пояснювали раніше не підходило під ці обставини. Замало правди. Занадто розпливчаста та нечітка була батькова відповідь. Одна відповідь пронеслася з його вуст, коли вона потребувала тисячі, мільйони. Що такого могло статися,що її везуть до дідуся й бабусі?

А сестра? Цієї ночі батьки навіть не знали, що вона чула розмову, її відривки. Але цього вистачило. Принаймні для розуміння, що їх у родині мало бути більше. Мала бути ще й сестра, напевно молодша. Проте чому? Чому вона померла? Чому дорослі бажають опікати дітей від сурової жорстокої реальності? Чи була вона жорстокою, ця реальність? Сказати було важко. Принаймні, зараз можливо переконатися. Наврядчи це допоможе.

Касія вважала, що її свідомість - детектор брехні і будь-які батькові слова можна легко проаналізувати, зрозумівши де він сказав правду. Так само, як при приготуванні гречки, за цим процесом вона спостерігала за мамою. Чорні частинки відбираються, такі, що не схожі на всі інші. Ох, вона не знала, що усі крупинки так не вибереш і всеодно при готовій каші залишиться ще купа. 
Але питання були актуальними.