Уявний друг

Кров стигла у жилах, а стукіт серця гучно відбивався у вухах дівчини, що зіщулилась у кутку кабінету літератури.

— Поговори зі мною, — знайомий голос супроводжувався різкими ударами у двері. — Аню, ти ж знаєш, я можу пройти крізь двері й без твоєї допомоги.

Боже, тільки не зараз, ні. Дівчина важко дихала й намагалась заспокоїтися, але слова колишнього друга лише посилювали тривожність.

— Я ніколи не зрозумію людей, — цього разу голос лунав вже не з-за дверей, а десь поруч. — Ви не вмієте мислити послідовно. Сьогодні ви хочете собі друга й помічника — створюєте чи народжуєте. А вже наступного дня вам ніхто не потрібен. Аню, хіба ж я заслужив на таке ставлення? Я ще розумію, батьки не завжди готові до дітей, які всупереч вихованню можуть вирости будь-якими, але, Аню, ти ж створила мене таким, яким хотіла бачити та чути. Чого ж зараз сторонишся мене?

Аня давно намагалась осягнути, коли була зроблена найбільша помилка в її житті, але так і не знаходила чіткої відповіді. Ймовірно в день, коли вперше прочитала про тульп? Чи в день, коли вирішила створити уявного й надійного друга, який ніколи не покине, бо бачити його зможе лише вона?

До випускного класу дівчина встигла зрозуміти, що люди — достатньо ненадійні створіння, які, на жаль, не можуть лишитися з тобою назавжди. Обовʼязково знайдеться хтось інший — цікавіший, розумніший та привабливіший. Ніхто не може гарантувати вічної відданості, якщо тільки повністю не залежить від тебе.

Аня почала створення Ела, коли однокласники й колишні друзі настільки обридли неадекватною за її мірками поведінкою, що добровільна галюцинація вже не видавалась чимось небезпечним чи страшним. Зрештою, всі люди мріють і уявляють для себе краще життя, якого не мають.

— Я лише твоя фантазія, — насмішкувато відмічав симпатичний чорнявий хлопець, який вже за кілька тижнів став досяжним для звичайного зору Ані.

— Головне, що лише моя, — весело посміхалась дівчина і заварювала дві чашки чаю, коли нікого не було вдома. Так, Ел не міг торкнутись посуду чи випити напій, але безмежно полюбляв різні запахи. Принаймні, саме в цьому він запевняв дівчину й прохав частіше запалювати ароматичні свічки, користуватися певними духами та готувати йому чай чи каву.

Аня проводила з новим другом майже увесь вільний час. Вони разом дивилися її улюблені серіали, слухали музику, читали книжки. Щодня дівчина просиналась під побажання доброго ранку від Ела та засинала під казки, які він оповідав заспокійливим голосом. Аня тягала хлопця з собою навіть у школу, аби було з ким потеревенити на перерві чи дорогою додому.

— Невже він дійсно вважає, що його хтось слухає? — хлопець стояв на підвіконні й на мить скосив несмішливий погляд на молодого викладача, який вперто продовжував боятися школярів й монотонним голосом начитувати теоретичний матеріал.

— Не маю жодного уявлення, — тихо пробурмотіла сонна дівчина, позіхнула та зручніше вклала голову на синьому шарфі.

— Ти чуєш? — Ел опустився на вільний стілець поруч з Анею. — Дослідам, про які він говорить, вже років сорок. Шкода, у вас немає зарозумілих відмінників, які б наочно пояснили йому, що він читає застарілий матеріал.

— Не хочу тебе розчаровувати, але його слова долітають лише до твоїх вух.

— Але ж я — частина тебе, — вкрадливо нагадав хлопець й торкнувся щокою холодної парти. — Значить, ти теж його слухаєш.

— Я навіть уявлення не маю, про які досліди ти ведеш розмову. Звідки ти взагалі знаєш роки проведення?

— Я іноді вештаюсь музеями, коли ти спиш, — Ел весело підморгнув дівчині, яка скосила на нього зневажливий погляд. — А якщо серйозно, то я дійсно можу читати книги чи копирсатися в інтернеті, коли ти не бачиш.

— Якщо такий розумний, міг і допомогти мені з контрольною з математики, — ображено пробурмотіла Аня й озирнулась по сторонах, аби перевірити, чи ніхто не слідкує за її тихим шепотом. Вона не вірила у твердження хлопця, що він може щось робити за межами її уяви, адже він лишався видимим лише їй та не мав жодних здібностей, які б впливали на матеріальний світ. Дівчина вирішила не сперечатися з другом й проігнорувати його впевненість. Зрештою, чому б і йому не вигадати краще життя, яке може розслабити чи заспокоїти?

Після уроків втомлена старшокласниця пішла незвичним звивистим шляхом, аби довше поблукати районом.

— Обережніше! — хлопець вчасно помітив малого велосипедиста, який не міг впоратися з керуванням й летів прямо на Аню. Ел на мить й забув, що не має фізичного тіла й спробував відштовхнути дівчину в бік. Подруга похитнулась й відхилилась від траєкторії, якою повз неї на великій швидкості проїхав велосипед. Перелякана Аня дивилась на друга розширеними від страху очима. Вона не могла б впевнено відповісти, чого вона більше злякалась — велосипеда чи слабкого поштовху?

— Ти, — приголомшений Ел також боявся поворухнутися, — відчула це? Але ж цього не може бути?

— Я читала, — нейрони в голові заворушилися з надзвичайною швидкістю у спробі логічно обґрунтувати подію, що викликала мороз по шкірі, — тульпи можуть викликати фізичні галюцинації. Нейромедіатори надсилають сигнали до клітин й… Коротше, це все у межах норми, — Аня заспокоювала у першу чергу саму себе.

Дівчина вперто хотіла забути про можливість фізичного впливу з боку Ела. Якщо раптом вона зробить щось не так чи образить його, то він може відірвати їй тромб чи стиснути серце?