8. Пусті слова

  - Лєро,ну як ти? Справилась? - розпитується Діма.

 - Так, можеш перевірити. - замученим голосом і поглядом відповідаю йому.

 - Повірю на слово. Іди до машини.

 - Добре. 

Я ніколи не могла подумати, що буду тягати мішки, хоча в мене і є чоловік. Але тут і так зрозуміло, що він зіпсував мені майбутнє. Можливо коли небудь настане такий день, що я його вб'ю. 

Все ж мовчки іду до машини та сідаю до неї.  Також сідає і Дмитро.

  - Ти не забула, що сьогодні четвер? Ще залишилося тільки 2 дні і сьогоднішній вечір. Вже вибрала собі сукню? 

 - Так.

 - Завтра підеш редагувати меню, якщо захочеш. Запросиш когось із своїх.

 - Я запрошу лише рідних та подругу.

 - Твоє право.

На наступний день я трохи проредагувала меню, вибрала весільну зачіску, манікюр, роздала запрошення рідним та подрузі. Внесла їх в список запрошених. Потім повернулася додому знову ж з тими моїми охоронцями, які мене дуже бісять. 

Скоріш за все зараз піду і розкажу Дмитрію, що нехай робить зі мною все, що хоче, але я так більше не можу.

 - Дімо, я хочу з тобою поговорити.

 - Ну давай.

 - Я так більше не можу. Мене бісять ті охоронці. Вони мене соромлять перед усім містом. Через тебе я не можу почати відносини з тим, хто мені подобається. Не можу бути вільною. Я не хочу з тобою одружуватись! 

 - Заспокойся. Тихіше, дівчинко - обійняв мене, але усвідомлюючи,що він робить, я одразу ж розірвала обійми.

 - Не чіпай!

 - Охоронців я від тебе нікуди не заберу і ти маєш з цим змиритися, Лєро. І хто це тобі вже подобається? З ким ти хочеш закрутити роман? 

 - Ні з ким, але просто якщо такий знайдеться, то що мені робити буде?

 - Такий не знайдеться, а якщо все ж, то змиришся. І я поки що не закриваю границі твого простору, тому ти не можеш казати, що ти не вільна. І останнє , ти зі мною одружишся! - від його слів, я аж підстрибнула.

 - Та йди ти до біса. Я не хочу з тобою нічого мати спільного. Козел, сволота! - сама не знала що казала.

 - Ось як. Каріно, ви можете бути вільні, негайно.

 - Ні, нехай вона залишиться. - я розуміла, що якщо зараз Каріна піде, то я опинюся в пастці і ніхто не допоможе. Хоча я і так уже давно в ній, просто до цього ще можна було покликати на допомогу, а тепер...

 - Ваш робочий день завершився. До побачення!

 Пішли, Лєра. За свої слова теж треба відповідати. Він приводочив мене як собаку до своєї спальні. Вона була синя, але досить простора, світла. Кинув на ліжко. 

 - Якщо ти порушила правила, я це теж зроблю.- сердито заговорив і дістав із шухляди якусь коробку з прищепками та мотузку.

 Мене кидало в жар, що він хоче зі мною робити?

Натягнути мотузку і прищепити мене до неї, як якусь футболку?!!?!?? Дурепа.

Я почала кричати, але він швидко виправив інформацію закривши двері на балкон. Я знала, що тут усі двері звуконепроникні, тому навіть і не знала навіщо продовжувала кричати на допомогу. Він перев'язав мені ноги та руки мотузкою.

Підвісив руки до гачка на стелі. Ніколи не могла б подумати, що він призначений для цього. Я кричала з останніх сил. Мене паралізувало страхом. В очах почали літати чорні, покриті золотою оболонкою крапки.

 - Це прищепки для сосків, а це тягарці. Я буду давати тобі запитання. За кожну неправильну відповідь буду дочеплювати тягарець. Буде боляче, Лєро.

Чекаю ваших зірочок, коментарів та нагород. Наступний розділ напишу вже зараз.

💞💞💞