12. Знову покарана

 - Дмитрію, можливо приєднаєшся до нас на сніданок? Навіщо так за замучувати себе роботою? Ти знаєш, що від роботи коні дохнуть? - жартує мама.

 - Дякую, але давайте іншим разом. Сьогодні дійсно багато справ.

 Але батько мій наче став боятися Дмитра і всіляко намагався не привертати до себе уваги і якось втекти. Розумію, що він відчував провину перед моїм чоловіком.

 Я уже взувалася у свої персивові кеди і Дмитро попрощався з батьками. Взявши мене за пояс і хлопнувши дверима за ними його погляд одразу ж змінився. Його рука різко сповзала з мого поясу і вхопила болісно за кисть руки. Потягла до машини. Я злякалася. Звісно я розуміла, що не може все так обернутися і може, якщо я ще біля будинку батьків, може закричати. Але ці думки швидко розвіялися, я вже була у машині і ми з дуже великою швидкістю "полетіли" в напрямку виїзду з міста, напевне додому. Всю дорогу ми навіть ні разу не перегукнулися, а коли вийшли із машини він провів мене до воріт. Я ішла попереду до середини будинку, а він за мною.

 - Стій! Йдем у сад. Потрібно поговорити - з серйозним виразом обличчя і твердим голосом наказав Діма. Мені його тон не дуже сподобався.

  Гуляючи по гнучких стежках саду чоловік нарешті заговорив.

 - Чому ти мені не подзвонила і не попередила, що будеш ночувати у батьків?

 - Я не повинна перед тобою відчитуватись! 

 - Ти помиляєшся. Здається ти ще не знаєш, яким я буваю, коли сильно злюсь.

 - Та ти що. Поб'єш мене? Вперед! Це моя сім'я і я нічого поганого не зробила. Чуєш?

 - Я можу зробити так, що ти зовсім не будеш з ними бачитись. 

 - Ти цього не зробиш!

 - Зроблю, що мене зупинить? Ти? Сумніваюсь. Ти не осмілишся йти проти мене, ти злякаєшся, проти мене ти безсильна, як мишка проти лева. Але я стараюсь щоб ти себе не відчувала мишкою в кігтях хижака. Скоро перестану. 

 - А знаєш, мишка інколи може втекти в дірку, в яку лев все ж не вміститься і його хвіст назавжди буде стерчати із стіни, а голова звисати в дірці.

 - Але тоді голова Лева не дасть вийти мишці із дірки на волю.

 - Мишка має зубки, якими прогризе стінки дирки.

 - А лев має силу, від якої потріскаються стіни і він буде на волі. Тим паче, миші не гризуть стіни.

 - Але знаєш, коли лев буде насолоджуватись волею, тоді він не помітить, як мишка втече з його очей.

  - Але куди мишка втече з території лева?

 - А чому це зразу територія лева, а не мишки?

 - Тому що це нами вигадана казка, а тепер повертайся у реальність- і щолком пальців клацнув перед моїми очима. - За те, що ти мене не попередила і навіть не запиталась дозволу, ти будеш покарана. Тобі ж було мало прищепок для сосків і тягання мішків.

 - І як на цей раз будеш мене карати? - намагалась сказати це без жодної крихти страху і здається вийшло.

 - До сексу ти готова?

 - Ні! - твердо сказала я.

 - Тоді, як знаєш. Я міг запропонувати і в презервативі, але.... І запам'ятай, секс - це не покарання і карати тебе ним не буду. Він міг тільки загладити мій гнів, але якщо так, тоді будеш мучитись. Я тебе відшльопаю прямо тут.

 - Що?!??! Ти серйозно?! 

 - Вставай на коліна!

 - А ще чого? Я не буду так принижуватись!

 - Застосувати мені силу?

 - Я тобі не рабиня! Ми живемо в нормальній цивізації, а найгірші покарання - це в'язниця.

 - Нагадати тобі твоє минуле? Та вже пізно. Ти моя дружина,тому тебе і твою сім'ю назад до в'язниці ховати не збираюсь. У тебе більше немає вибору. -  і іскри посипались з його очей, а він боляче поштовхнув і я впала на траву.

 - Тепер вставай на коліна! - і підняв мене силою і я уже перед ним знесилена і вигляд як у рабині, яка молить про прощення у пана.

 Він зняв пасок із своїх брюків і по мені пробігся неприємний холод та страх. Я намагалась вирватись, але він вперся руками у мої плечі і я ледь могла поворухнутись.

 - Пусти мене! Я на тебе напишу заяву у поліцію! Я вільна, ти не маєш права.

 - Справді, а я думав ти моя. Напишеш заяву на мене, а вийде так, що ти її написала на себе. Так, чисто помилково. І хто тобі повірить?  Але я так робити з тобою не буду, щось шкода. Все-таки дружина, як-не-як .

 - Покидьок! Тварина! Козел!

 - Ось як - усміхнувся він

 - Відчепись! - я навіть не просила, я наказувала, але він не слухав і я просто не витримала стояти на колінах і присіла, склавши ноги.

 - Встань у позі кішечки.

 - Ти жартуєш? Відвалиииии. Глухий чи що?

 Та таке враження, що ці слова пройшли мимо його вух і він силою поставив мене кішечкою і сильно схватив рукою за груди, щоб я не втекла. 

В іншій руці тримав ремінь і задер мою сукню. Обережно зняв трусики. 

 - Я вдарю тебе 5 разів. Думаю ці удари повернуть тебе на Землю.

 - Я кажу відпусти! 

 - Не брикайся! Один...

Боже, по моїй щоці покотилась сльоза. Як він може так сильно бити жінку? Таким твердим ремінцем та й з такою силою в руці. Хай вона у тебе відсохне, скотино! Я уже не кричала, щоб він відпустив, бо знала, що він доводить справи до кінця.

Ось і дванадцятий розділ. Сподобалось? Пишіть свої коментарі ось тут внизу. Ставте зірочку. Ви прибавляєте мені фантазії та натхнення писати далі, адже я вже бачила, що більше трьох сотень людей переглянули мою книгу ( на даний момент). Дякую велике усім моїм читачам!

💞💞💞