13. Ти мій страх

Саме ти поселив страх у моє тіло, саме ти навчив мене ненавидіти, ти показав як правильно труситись від страху і можливо з тобою я буду спати вічним сном, колись, в одній труні.

 - Два... 

Другий ще болючіший і цей біль викидався на мені тисячами дрібненьких, але гострих голок, які залишають свій слід не тільки на моїй шкірі, але і відражаються у моїй душі. Так, я вийшла заміж за тирана. Сльози, як прозорі горошини сповзають з моїх палаючих вогнем щік. Тай як вони зупинять цю пожежу, якщо вони самі такі гарячі, як нестерпний жар лави, яка щойно вивернулась із вулкану. 

 - Три... 

Був трішки легший, але що мені до цього? Можливо просто це в його руці зникла сила, а не пробудилась совість. Та я все ж вже не смикалась, а спокійно і терпеливо чекала останнього удару.

 - Чотири... Попроси вибачення і п'ятого не буде. 

 - Йди до чортів лисих. Бий!

 - П'ять.

Після п'ятого мене не те що так сильно пекло, як мучило всередині.

 - Ненавиджу тебе! - крикнула, встала і побігла до будинку.

Я плакала так,як ще ніколи не вміла. Плакала чи то з сльозами чи це було просто ниття. Я зачинилась у ванні нашої спальні і думала, що до завтра звідти точно не вийду. До спальні зайшов Дмитро і Каріна поаідомила йому, що я побігла до ванни. 

 - Лєро, я на роботу. Сьогодні ти більше нікуди не підеш, будеш вдома. Ввечері нас чекає серйозна розмова. 

Відповіді він не почув і підставив охоронця до вікон ванни, щоб часом я не стрибнула з вікна. 

До вечора я сиділа і плакала у ванні. Поблизу не було телефону, а коли вийшла пошукати його теж не було. Його забрав Діма. Вирішила знову зачинитися і продумати план, який я задумала ще вчора. Тоді Дмитро сам не захоче, щоб така як я,була його дружиною. Але мені було дуже важко вбивати час і мене сильно мучив голод. Нарешті вирішила спуститись на кухню і щось поїсти. Це було дуже невчасно. Коли я доїдала свою порцію круасанів з шоколадом, додому повернувся мій чоловік. 

 - Не знаю чи доречно, але до нашої серйозної розмови підкупив тістечок з моєї улюбленої кав'ярні. Каріно, я вечеряти не буду, але зроби нам чаю. Лєро, ходи до вітальні. 

Я його послухала, адже сама вважала за потрібне цієї серйозної розмови.

 - Як твої сідниці після покарання - зацікавлено запитайся чоловік, відкусивши шматочок тістечка.

 - Я думала тебе це цікавити не буде.

 - Лєро, ну зрозумій нарешті. Я не хочу робити тобі боляче, але я домагаюсь покірності та вірності з твоєї сторони. Я не хочу, щоб ти була моєю служницею, просто хочу щоб ти мене слухала і знала, що мені не подобаються оці твої вибрики. Я давно хотів сказати, що кохаю тебе, але не бачу взаємності. Розумію, що цей шлюб був не з власної волі, але якщо ти не хочеш мене покохати, то хоча б будь покірною.

 - Ти ж знаєш про мене все, то ти б мав знати що я ніколи не буду покірною, якщо я не дорожу цією людиною. Я не рабиня! 

 - Ти рабиня! Тільки це сказано по середньовічному, а в перекладі на сучасну це означає, що ти мені належиш, ти моя! Я можу робити з тобою все, що захочу.

 - Я не рабиня!

 - Ти моя власність! Не будеш слухатись, не буду слухати тебе!

 - Ти і так ніколи не слухаєш!

 - Тоді я тебе зараз трахну і забуду про те, що ти цього не хочеш. Згвалтую. 

 - Ти цього робити не будеш!

 - Бачиш, я тебе слухав, коли ти казала що не хочеш цього, а зараз кажеш, що я тебе ніколи не слухаю.

 - Ти що не розумієш! Розірви цей шлюб! Дай мені волю. Я як поранена пташка, яка з останніх сил б'ється у клітці і її остання надія, це той звір, який не випускає її із свого полону. - проскиглила і заплакала від болю, який розривав мене на частини.

 - Тихо, крихітко. Якщо будеш добре себе поводити, тоді я розкрию тобі невеличкий секрет. У мене для тебе сюрприз.

  - Думаєш, що від цього мені стане краще?

 - Впевнений.

 - Можна я завтра піду до університету?

 - Можливо що так. Ходи до спальні, уже пізно.

 Я бігом переодягнулася у нічну сорочку і знову ж таки одягнула 3 пари трусів. Ще боюся його.

 - Крихітко, іди скоріше до мене, зігрію. - так лагідно говорить до мене і лижить уже в ліжку.

Я чомусь навіть не зрозуміла, чому він так подобрішав. Можливо його розчулив мій плач. Але у нього крижане серце, яке не здатні розтопити навіть мої гарячі сльози. Я в цьому впевнена. 

Коли я лягла у білосніжну м'яку постіль, мій чоловік обійняв мене і притягнув до себе. Знаєш, давно хотів тобі сказати. Ти моє повітря. Без тебе я задихнусь у просторах тиші. А ще одне. Я твоє повітря. Без моєї опіки, ти задихнешся. Тільки не лякайся. Я відчуваю, що ти тремтиш.На добраніч!

 - Також.

Як завжди чекаю ваших зірочок, коментарів та винагород. Люблю.

💞💞💞