14. Від'їзд та план

У його руках я і заснула. Хоча я його боялася найбільше зі всіх кого я знала, спати біля його грудей, обійнятою його руками було дуже зручно і тепло. Коли ми так спали, я навіть перестала його боятися і мені стало так затишно, що я наче забула скільки болю він мені завдав. Лише потім я зрозуміла, що на справді він пів ночі не спав, а просто цілився своїм поглядом мені у макушку. 

Я відчувала там його тепле дихання. Мені на мить здавалося, що це мій чоловік і що я його справді кохаю, але ці безглузді думки швидко покидали мою голову.

Вранці я не застала свого чоловіка у ліжку і швидко взяла стакан з водою до рук . Глянувши на годинник, я шарахнулась і підстрибнула разом із склянкою води аж до стелі. Мені ж на пари!

На пари я сьогодні спізнилась, але це було навіть на краще. Я б скоро померла від нудьги. Одразу після пар я пішла втілювати свій план. Той самий, що змусить зробити так, що Дмитро сам захоче розлучення. Підійшла до мого давнього хорошого друга.

 - Олексій, привіт. Мені потрібна твоя допомога.

 - Привіт. Так, що потрібно?

 - Ти знаєш, що я вийшла заміж. Але я тепер хочу розлучення, а мій чоловік не дає дозволу.

 - Ну ти й даєш. І чим я можу допомогти?

 - Ми маємо прикидатися, що кохаємо один одного і спали разом. А якимось разом поцілуватись на очах у Дмитра. 

 - Ти жартуєш? Та мені це так просто не минеться.

 - Ну будь ласка. Пам'ятаєш, як я тобі зробила послугу, діставши із смітників, коли наші однокласники над тобою познущались? 

 - Добре, вмієш вмовляти. Мій номер маєш. До зустрічі.

 - Ага, бувай.

Я так зраділа його погодженню. Сьогодні чомусь мене мій водій не забрав, зате я добре впізнала машину Дмитра.

 - Привіт! А чому ти сьогодні за мною приїхав?

 - Лєро, хотів тебе побачити. Мене сьогодні ввечері не буде і завтра теж. Сідай у машину.

Я мовчки сіла.

 - А чому?

 - У мене помер батько.

 - Вибач, мої співчуття.

 - Я думаю ти за цей час не накоїш ніяких дурниць. - запевнив мій чоловік і ми поїхали до будинку.

 Приїхавши, я пішла пообідати, потім почитала книжку, погуляла по саду. Пройшла десь половина дня. Згадала про Ліку.

Подзвонила до неї.

 - Ліко, привіт. Ти не проти погуляти?

 - Згадала. Що це вже мало таке статися, що вона надумалась подзвонити до подруги.

 - Ну ти ж знаєш, що в мене з Дімою були неполадки, але вперше за весь цей час він кудись поїхав. Так що?

 - Ну ок, давай о п'ятій.

 - Умнічка, бай.

Пішла збиратись, але ні телефон не залишить у спокої. Дзвінок від Діми.

 - Привіт, Лєро. Як ти? В твоїй маленькій голові не встигла ще зародитись геніальна ідея?

 - Ні, не переживай 

 - А от тут ти помиляєшся, за тебе завжди треба переживати. Які плани на сьогодні і завтра?

 - Сьогодні зустрінусь з Лікою, а завтра навідаюсь до батьків.

 - От бля... теж би хотів порозважатись, давно не було. Але дивись мені, щоб до десятої була вдома, інакше покараю.

 - Постараюсь. А як ти там?

 - Що це ти почала мною цікавитись?

 - Не можна чи що?

 - Та навіть треба. Приїхав, побачив труп і завтра буде похорон. 5 хв тому приймав співчутливі погляди невдоволених пик, а тепер перечікую дощ в машині .

 - А чому помер твій батько?

 - Інсульт не витримав, а причиною стало те, що мій гулящий братик тепер на кожній першій сторінці газети, знову за побиття.

 - Так у тебе є брат?

 - Давно нема. Він мені брат лише по крові, а так то я давно розірвав із ним всі зв'язки, щоб не псував мені репутацію.

 - А мати твоя чи інші рідні?

 - Матері я ніколи не бачив, після мого народження, її вбив мій батько. Інших сестер чи братів окрім Вадима немає.

 - Твій батько вбивця? А чому?

 - Я сам не знаю навіщо він це зробив. Він в минулому був наркоманом, можливо це все і пояснює. В дитинстві часто випробовував свою силу на мені. Я довго терпів, але потім почав тренуватись, щоб якось захиститись від батька. Коли мені настало 20, батько закінчив з наркоманією і покаявся. Трішки заслужив мою довіру і от став слабо-характерним. Результат - інсульт.

 - Ну тепер я хоч трішки дізналась про тебе. 

 - Як приїду, поговорим, а наразі бувай.

 - Так звісно.

 - Цілую. - прошепотів в трубку Дмитро.