Розділ 2

Розділ 2  

З роботою ми впорались як раз до закриття. Не рідко бувало що доводилось затримуватись не на одну годину після.  

 В автобусі, дорогою додому, перебираю фото і «фіналістів» викладаю в інстаграмі та фейсбук. Попутно гортаю стрічку новин. Деколи можна знайти справді цікаві речі. Особливо тоді, коли тобі не вибиває через одну, фото і відео Каті, як от в мене зараз.

    *** 

Підходжу до нашого столика, в нашому улюбленому кафе. Катя вже тут, і хто б сумнівався, фотографує наше замовлення. Та я одразу помітила що настрій у дівчини не най кращий. 

- Привіт

- Настя, де тебе носить? Я стільки всього маю тобі розповісти, що просто жах.  

- Я уважно тебе слухаю. – скорчила серйозну гримасу, присіла навпроти, і забрала свою каву. 

- Життя не справедливе! Розумієш! От як таке може бути? Так це ж просто жесть! Може ти, мені поясниш як таке може бути.  

- Хвате ходити колами, розповідай вже.  

- Коротче, вчора я з Натахою ходила в клуб. Тусили відпочивали. Доречі вона познайомила мене зі своїм хлопцем. Ледве не посивіла з переляку. Вона явно на бабки його розводить, от тільки не знаю де він їх візьме. Якби мав, то може і виглядав би нормально. Не те що мій Пашка. Ой, не Пашка, а Макс, чи Антон? Загалом неважливо. Він навіть близько не стояв з такими як Віталік. Так, точно Віталік!... – ех, як я «обожнюю» її розповіді. Починає одним, поступово змінює тему на інше, а кінцівка зовсім інша. - … ти ж звичайно не бачила тих фото, тому що в інстагам заходиш раз в рік. Як так можна, я взагалі не розумію. Але не хвилюйся, ти не багато пропустила, і повір на слово дивитись було нінащо. Хіба на купу цилюліту, і повну відсутність грудей… - зазвичай в розповіді Каті я намагаюсь не вникати, мені не дуже цікаві такі теми, але її це зовсім не хвилювало, як і не хилювало що я її майже не слухаю, для неї головне виговоритися -… Це взагалі жесть. Ці люди напевно розум втратили. Як таке можна дивитись? Хрінь якась, а підписників більше ніж в мене. Мене особисто дратує та перекошена морда. А говорить вона як? Хіба не можна було навчитись говорити? Як таких білий світ витримує? 

- Чекай-чекай, ти зараз про що? – слова подруги зачепили, і я чи не в перше пошкодувала що прослухала її. 

- Та про цю помилку природи, як там її ім'я? Не пам'ятаю. Чому взагалі ці каліки лізуть до нормальних людей? Тільки й мозолять очі, дратують. Хто взагалі дозволив їм висовуватись зі своїх нір? 

- Катя! Ти що таке говориш?! – я зазвичай спокійна людина, але і мене інколи можна вивести з себе. – Ти себе чуєш? Вони такі ж люди як і ми з тобою! 

- Ого. Не знала, що ти така буйна. Усе спокійно. 

 На цьому, ми закрили цю тему. Попрощавшись з подругою пішла на роботу.