Розділ 5

Розділ 5 

З моменту сварки з Катею пройшло вже два тиждні. А я все ще не можу викинути той день з голови. 

Зараз, розумію, що дивилась на світ (як реальний так і online) через рожеві окуляри. Тільки, рано чи пізно їх доводиться знімати. 

Від жорстокої реальності, ми часто намагаємось втекти в всесвітнє павутиння. Думки що там, в світі online ми можемо бути ким забажаєм, а не тими якими вимагає від нас реальність, дурманять. І дозволяють забути, що будь хто інший, так само може стати ким забажає. Не варто забувати «В цьому стаді ягнят, вовку в овечі шкурі дуже просто загубитись, спіймати свою жертву і зникнути непомітно»  

Не можу перестати дивуватися людям. Ми чи не єдині «дволикі» істоти на планеті. Хижаки, навіть ті самі леви, вовки, ведмеді і т.д. перед тим як вбити жертву, хоча б не вдають що турбуються про неї. Вони не приховують свої наміри. Виставляють на показ, гострі пазурі та ікла. Та вони не зможуть цього зробити з максимально безневинним обличча, дивлячись в очі. 

Чому мене так понесло до тварин? Та тому що людина, таж сама тварина, загнала в клітку вимог, які ставить перед нею зовнішня оболонка. Варто лишень показати їй «кісточку» як вона рознесе клітку, піде по головах, перегрезе не одну горлянку. 

Мої «філософскі» думки перервав дзвінок в двері. 
На порозі стояла заплакана і мокра (надворі злива) Катя. Через схлипи, дівчина не спромоглася вимовити ні слова. Та я і не стала цього чекати. Затягла в квартиру. Дала рушник і одяг перевдягнутися, відправила в ванну. Поки вона перевдягалась, зробила нам м'ятний чай.  
Як тільки дівчина трохи заспокоїлась, я почала розпитувати. 

- Я-я втратила все! В мене більше нічого і нікого немає! Він, він знищив мене! – дівчина знову почала плакати. А я її втішати. 

- Тшш, тихо-тихо, не плач. Розповідай все по порядку. Зрозумівши все спробую тобі допомогти, згода?  

- Ти не захочеш мені допомагати, дізнавшись все. Але, але окрім тебе в мене більше нема до кого звернутися. Батьки не переживуть такого потрясіння. 

- Все по порядку. 

- Т-та дівчина, Віка. Коли я дізналась що в неї більше фоловерів, мені видавалось це б-божевілям. Що такого може викладати ця каліка? Щось розповідати незрозуміло? От я і н-написала їй в кометах все що думала про неї. 

Я чи не вперше слухала її уважно. Вона ще й досі схлипувала час від часу, і заїкалась. 

- Уяви яке було моє здивування, коли за ню заступився  якийсь «Привид». Обізвав мене з ніг до голови. Впринципі, як і я його. Не вдаючись в подробиці ми досить «гарно» і довго обмінювались «компліментами» в коментарях. Поки я остаточно не вийшла з себе і не зняла те відео. Хотілося провчити і Віку і того «Привида» Після того як ми з тобою посварились, а я дізналась про смерть тієї дівчини, мені прийшло повідомлення від того «Привида». І не лише в інстаграмі. Скрізь. Месенджер, Вайбері, Ф3 навіть на пошту. З одним і тим же текстом «Ти пошкодуєш за те що вчинила з Вікою!»  

Отут в мене серце пропустило удар. Тому що стало зрозуміло, погрозу він виконав. От тільки що він їй зробив? В голову відразу полізли найстрашніші думки. Я мимоволі ще раз уважніше оглянула дівчину. Та видимих травм я не бачила.