Приємний сюрприз

Дівчина була дуже щасливою, коли на іспиті витягла білет, який встигла вивчити, як " Отче Наш". Викладач не влаштовував студентці допиту з пристрастям, як робив це з багатьма іншими студентами. І справа була зовсім не в приязні, або симпатії, просто викладач був справедливим і платив лояльністю тим, хто відвідував всі його заняття, та був суворим з тими, хто більшу половину його семінарів та лекцій пропустив без поважної причини.

Соломія не встигала відповідати на питання по білету до кінця, так як Петро Степанович, викладач, доцент і завкафедри в одному флаконі, постійно спиняв її словами:

Ну годі, годі тобі, Карпович, розпинатися. Бачу, вивчила ти білет на зубок, а от би ще ці знання та підкріпити практикою, мммм, - розправляв свої вуса дивлячись через вікно вдалечінь замріяний викладач. - Тоді б і моя робота марно б не пройшла. Може б і ти ще краще орієнтувалася в темі. Тямуща ти, дитино, жаль таланту пропадати… - Петро Степанович знову поринув у ту, далеку безодню, яка так і тягла його через відкрите на провітрювання вікно.

Карпович, слухай, - ніби прокинувся від глибокого сну викладач, - а давай я відправлю тебе на два тижні на практику?! Ну а що, і погуляти ще до кінця літа встигнеш, та й на наступному курсі тобі легше буде. Ти дівка тямуща, тобі стане в нагоді ця робота. Ще й на помади собі заробиш. Студентам-практикантам платять, як звичайним стажорам, що влаштовуються на роботу. Ну? Що скажеш? - вдивлявся в розгублені очі студентки суворий викладач.

Я навіть не знаю, що і відповісти - насилу вимовила Соломія, - така неочікувана пропозиція для мене. А раптом, я не впораюсь та підведу Вашу віру в мене? А що, коли в мене не вийде і я осоромлюся? - Продовжувала стривожена дівчина.

Не спробуєш - не дізнаєшся, - відповів Петро Степанович записуючи щось в своєму іменному блокноті. - Ось, тримай - протягнув невеличкий, акуратний клаптик паперу чоловік, - це - мій номер телефону. Даю тобі час на роздуми: до завтра. Завтра зранку, зателефонуєш мені рівно о дев'ятій та скажеш свою відповідь. Підеш на практику, або ні? Зрозуміла?

Дівчина розгублено кивнула головою.

А зараз, давай твою заліковку, поставлю тобі заслужене відмінно і можеш на сьогодні бути вільна! - впевнено промовив викладач та простягнув дівчині залікову книжку. - Але не забудь завтра подзвонити, а я сьогодні, про всяк випадок, зателефоную власнику юридичного бюро поговорю стосовно тебе.

Дівчина, яка ще зранку планувала збиратися завтра до бабусі в село, засмутилася. Адже вона розуміла, що це чудовий шанс на майбутнє. Їй пропонують практику не десь там далеко, а в бюро. Тому самому, куди так прагнуть потрапити десятки її знайомих студентів, а шанс є саме в неї. Та і якщо викладач налаштований так рішуче, то, мабуть, треба погоджуватись. Тим більше, всього пару тижнів не такий уже й великий строк.

Може, повернутися і сказати, що я згодна? - виходячи з аудиторії бурмотіла собі під носа Соломія? - А може, ну його те бюро і ту практику? Піду зберу речі, сяду на маршрутку і поїду до своєї любої бабусечки? Скільки ж ми не бачилися? Три місяці! Цілих три місяці я не відвідувала свою голубку! Не чула її божественного голосу, не пробувала найкращого у Всесвіті борщу з пампушками, не спала обличчям у найм'якіших на Світі подушках.

Думки Соломії обірвав голос подружки:

Ну як, здала? - З нетерпінням вириваючи з рук дівчини заліковку, Марина почала швидко її листати, аби дістатися до потрібної сторінки. - Нічого собі, щаслива ти Соломійко, п'ятірку увірвала у самого Крокодила Мегеровича - захоплено присвиснула Маринка, - та він на мене як гляне, я вмить забуду все, що знала. Мама дорога, як страшненько ж то, а - продовжувала причитувати подружка, - ну всьо, капець мені. "Фініт а-ля комедія" - сказала Маринка та впала в обійми Соломії.

Ой, не вигадуй, не з'їсть же він тебе, врешті-решт! Ти ж у мене гарна, майже розумна - усміхнулася Соломія, - от побачиш, здаси з першого разу. Можливо, навіть і на четвірку! Ти ж умієш не відкриваючи підручників витягти білет 4 питання з якого ти знаєш. Бо 4 рази за семестр була на парах і кожен раз вивчали по одному, екзаменаційному  питанню - з усмішкою підтримувала Соломія свою Маринку.

Ну, ні пуху ні пера, я йду! Не поминайте лихом, якщо крокодил проковтне - жалісно заявила Маринка відкриваючи двері до аудиторії в якій ішов екзамен з економіки. - Соломіє, сьогодні о сьомій я до тебе зайду. Ідемо тусити в парк розваг, як і домовлялися. Якщо мене не буде, знай, мене зжер Мегерович. І ще знай, що я тебе дуже любила, особливо, після двох "Мохіто"!

Соломія усміхнулася та рушила до виходу з універу. В неї в голові була каша - густа та важка. Її не можна було розмішати навіть найбільшим ополоником. Дівчині здавалося, що каша ось-ось заліпить всі думки та підірве й до того напружену голову в якій роєм літали думки, зупиняючи та перетягуючи одна одну. Думка про бабусю непомітно перепліталася зі спогадом про екзамен. Спогад про екзамен переходив у уявне відвідування вечірнього парку. З вечірнього парку дівчина несамовито мчалась до юридичного бюро, а з бюро вона поверталась до НЬОГО - смуглявого незнайомця з упевненим голосом. Цей голос бринів у неї в вухах, розливаючи гарячу суміш по венах дівчини та сміливо направляючи її в самісіньке серце. 

Чи побачимось ми ще, незнайомцю? Чи почую я твій голос? Чи відчую дотик твоєї руки? - Замріяна дівчина не помітила як звернула з тротуару на території універу та впала прямо в клумбу із сортовими трояндами.

Соломію повернув до життя омріяний голос. Такий впевнений та мужній. Такий бажаний та потрібний. Обтрушуючись та витягуючи на ходу з руки трояндові шипи - Соломія чимдуж рвонула з території університету.

Добре, хоч ніхто не бачив " падєнія авіалайнера" сміялася про себе дівчина, а то б точно викликали "Швидку".

Довго на тебе чекати? - Почула дівчина чоловіче хохотання і повернула голову.

Вона очам своїм не повірила. Перед нею стояв молодий чоловік з великою, білою трояндою.