Доленосне рішення (3)

Ввечері Соломія погодилася піти з Андрієм до ресторану. Він забрав її з роботи і вони поїхали до елітного, гарно оформленого закладу в центрі міста. По персоналу було помітно, що Андрій Петрович тут частий гість. Адміністратор провів пару на другий поверх у затишний куточок, який, напевно, слугував оазисом для закоханих. Отримавши меню молодий чоловік ретельно вивчив сторінки з напоями та холодними закусками.

Що ти замовлятимеш? - кинув він питальний погляд Соломії.

Салат і коктейль, - сором'язливо відповіла дівчина.

Офіціант, - велично гукнув чоловік, - ми готові зробити замовлення. 

Офіціант уважно вдивляючись у назву страв, на які вказував чоловік, все старанно записував у невеличкий блокнот із логотипом ресторану. Перевіривши замовлення вголос, юнак рушив на кухню для здачі замовлення.

То ж, що ти надумала, Соломіє Карпович? - проводячи по дівчині зацікавленим поглядом запитав чоловік.

Точно не знаю, мені треба порадитися з матір'ю. - з-під заокруглених, чорних вій поглянула на чоловіка Соломія. Розумієте, такий серйозний крок дуже складно зробити одразу. Я не хочу потім шкодувати про свій вибір. Тому, краще, я ще подумаю. Якщо Вас не влаштовує така відповідь, то сьогодні з Вами можемо попрощатися. Термін моєї практики закінчився. - з розпачем озвучила власні думки дівчина.

Чомусь саме такої відповіді я і очікував, - посміхнувся чоловік. - Звичайно, подумай, але не дуже довго. Роботи багато, а ти чудово з нею справляєшся. Не хотілося б шукати тобі заміну. - сказав Андрій.

Мені здавалося, що Ви її уже знайшли - набралася рішучості Соломія.

А-а-а - посміхнувся молодий чоловік - звичайні жіночі ревнощі, - задоволено вимовив чоловік. - Соломіє, не хвилюйся, та жінка до наших відносин не може мати ніякого відношення.

Я і не турбуюся - відкрито злукавила Соломія. -  Мене це взагалі не стосується. - продовжила невдоволено дівчина.  

Нема ніякої жінки, не хвилюйся - заспокоював чоловік.

А та? - Соломія питально подивилася в очі співрозмовнику.

А та - полетіла у теплі краї засмагати. - сказав чоловік.

А якщо повернеться? - продовжувала Соломія.

Звичайно повернеться, вона ж проживає і працює в нашому місті. Але не до мене - заспокоїв закохану по вуха дівчину молодик.

Мені здалося - у вас все серйозно - з полегшенням зітхнула Соломія.

З такими жінками серйозно бути не може. Інша справа - ти! Розумна, вихована, скромна, чесна, порядна - з такою як ти і в вогонь і у воду - захоплено сказав чоловік. - Ти мені подобаєшся, можливо, спробуємо побудувати відносини? Надійний друг і партнер в одному флаконі допоможе вивести компанію на інший рівень. - на одному диханні видав чоловік.

Після слів: "Ти мені подобаєшся" Соломія більше не чула жодного звуку. Вона закоханими очима вдивлялася у риси обличчя коханого принца. Ще нещодавно подруга казала, що принців не існує і вони не знаходять своїх принцес, але вона не мала рації. Принц Соломії сидить навпроти неї і щиро  посміхається. Він ніжно тримає її за тендітну руку злегка погладжуючи своїми довгими та сильними пальцями. З таких як він малюють картини та про них співають пісні. Гаряче, дівоче серце ледве не вискакувало з грудей. Воно шалено калатало, ніби, щойно дівчина пробігла багатокілометровий марафон. Щастя дівчини, яке ще вчора здавалося їй недосяжним, сьогодні тримало її за руку, вдивляючись у сповнені любові очі.

Літній вечір промайнув непомітно. Пара провела його в романтичній обстановці жодного разу не згадуючи про роботу. Молоді люди ділилися смішними історіями зі свого життя, розмовами про дитинство та юність.

Дівчина вкотре переконалася в тому, що цей чоловік посланий їй небесами. Він відгадує всі її думки та з вуст зриває щойно придумані дівчиною фрази.

З боку пара здавалася непідробно щасливою. Їх зацікавлені погляди раз-у-раз перепліталися, думки поєднувалися в єдине ціле, а серця стукали в унісон. Не дивлячись на бажання якомога довше затримати цей вечір - час пролетів дуже швидко. 

Розплатившись за вечерю пара вийшла на вулицю. Прохолодний, літній вітер зустрів молодих людей своєю наполегливістю. Він дмухав чоловіку та дівчині в обличчя, ніби, хотів їх зблизити та зробити нерозлучними.

Сідайте в салон, пані - ігриво промовив молодий чоловік відчиняючи дівчині дверцята автівки.

Дякую, пане, - підхопила дівчина.

Дорога додому виявилася занадто короткою. Сонне, малолюдно, нічне місто звільнило дороги від автомобілів, а блимаючі жовтим кольором світлофори дали змогу закоханим рухатися значно швидше, ніж це можна зробити вдень.

Ось ми й приїхали - сумно промовила дівчина.

Так, пам'ятаю цю дорогу. Може запросиш на каву? - рішуче запитав Андрій Петрович.

Я кави не п'ю, а вночі - тим більше - посміхаючись прощебетала Соломія.

Може, ти готова порушити своє правило - нестримно запитав молодий чоловік.

Якщо хочете, можемо піднятися до мене, я Вас з мамою познайомлю - засміялася дівчина.

Ні, мама нехай залишиться на інший раз - мовив чоловік.

Добраніч, - мовила Соломія виходячи з машини.

Андрій догнав її та обійняв так міцно, як тільки міг. У відповідь вона пригорнулася до нього легенько торкаючись щокою його шиї. Чоловік у відповідь поцілував дівчину в щоку, потім у другу зрештою торкнувшись губ. Дівчина відповіла йому взаємністю. Невідомо скільки б іще часу пара простояла посеред дороги у стані невагомості, якби не проїжджаючий повз автомобіль, який ніяк не міг об'їхати голубків.

Добраніч, - вириваючись із рук свого принца, ніжно сказала дівчина.

До завтра, - відповів захоплений дівочою впертістю та недоступністю чоловік.

Вона була не така як усі. Мила, добра, щира. Вона була собою і цим зачепила його нутро. Для Андрія дівчата завжди були легкодоступним "товаром", який можна було придбати показавши товстий гаманець. Звичайно, що і з їхнього боку годі було очікувати щирості. Все було за взаємною згодою. Партнерські відносини. Яких тільки дівчат у чоловіка не було: смугляві, білявки, руді, високі, низькі, стрункі, довгоногі, пишні - грубо кажучи на будь-який смак. І ось, його увагу привернула мила, звичайна дівчина, яка одним поглядом випромінювала доброту та щирість. Андрій не міг сказати, чим ще зачепила його скромниця, але для неї було перевагою те, що вона була не така як усі дівчата з його оточення. Тим більше, Андрій Петрович був "зрілого для сім'ї віку" і в свої 35 часто чув від батька про те, що чоловіки в його віці вже давно мають сім'ї та виховують дітей, а його син займається колекціонуванням жінок, не більше.