Замах

Після останнього листа з погрозою Соломія була налякана не на жарт. За тиждень жінка почала трохи призабувати про існування шантажиста, але нова витівка зловмисника злякала її ще дужче. 

В той день жінка, як зазвичай, останнім часом приїхала до бюро близько опівдня. Ніщо не віщувало біди і Соломія вийшовши з машини повільним кроком пішла до входу в офіс, аби встигнути насолодитися прохолодною свіжістю останніх днів золотої осені. Відразу не зрозумівши, що сталося, Соломія почула, як біля її вуха просвистіло щось важке і влучило прямо у вхідні двері, що були за кілька кроків від неї. Налякана жінка завмерла на місці, не розуміючи, що сталося і куди рухатися далі.

Переполохана адміністраторка вмить вискочила на подвір'я навіть не накинувши верхнього одягу.

Соломіє Олександрівно, з Вами все гаразд? - перелякано питала дівчина.

Нічого, Галочко, могло бути й гірше. Я ціла, - відповіла не менш налякана жінка прискорюючи крок, аби швидше потрапити у приміщення.

Охорона невчасно зреагувала на хуліганські дії, тому наздогнати зловмисника не вдалося. Мабуть, на це він і розраховував. Варто віддати йому належне - і тут не прогадав. 

У металопластикові двері влучила величезна каменюка загорнута в паперовий лист. Розгорнувши його охоронець протягнув послання Соломії:

"Час іде, поспішай"

Жінка розуміла, що швидше за все цього разу її налякали, але наступного разу може менше пощастити і хто зна звідки чекати біди.

Трохи взявши себе в руки, Соломія згадала, що Максим залишив їй свій номер на форс-мажорний випадок, який все ж таки настав. Тремтячими руками молода жінка набрала номер зі стаціонарного телефону.

Алло, Максиме, це Соломія, - тихо промовила жінка.

Привіт. Щось сталося? - перейшов відразу до справи чоловік.

Можна сказати й так, - відповіла Соломія.

Ти в бюро? - продовжував сипати питання чоловік.

Так, - сказала молода жінка.

Чекай, за півгодини буду, - і поклав слухавку чоловік.

Чоловік сказав - чоловік зробив. За півгодини Максим стояв на порозі Соломіїного кабінету вже маючи деяку інформацію, надану лінькуватим охоронцем бюро про недавній замах. Без слів Соломія протягнула йому листа. Чоловік уважно прочитавши на хвилину замислився і сказав:

Почерк той же, надруковано на комп'ютері, роздруковано на принтері, відбитків, скоріш за все немає, а судячи з частоти погроз - комусь-таки дуже пече, аби ти відмовилася від своєї долі акцій бюро. Загалом, треба думати, як зловити " неуловимого месника", який може нести пряму загрозу конкретному життю. Двом життям, - поглянувши на округлений живіт Соломії сказав чоловік. Слухай, а у тебе є з собою попередній лист? - серйозно запитав Максим.

Так, десь вдома є, - розгублено відповіла молода жінка.

Гаразд! Зараз я візьму з собою це послання, та закину своїм експертам, вони до вечора щось, можливо, накопають. А ти до вечора знайди старого листа і я візьму його в тебе. Завтра зранку занесу експертам, вони будуть задоволені, що хоч чимось корисним займуться, - посміхнувся Максим.

Ти думаєш це серйозно? Кому це взагалі може бути потрібно? Не такий уже в мене й успішний бізнес, щоб прямо так хотіти його відняти, - висловила припущення Соломія.

Не думаю, що це завидющі конкуренти, не схоже. Вони б давно підірвали, або спалили б бюро та й по всьому. Тут щось більш особисте, якісь старі рахунки. Суперники, суперниці, не знаю. Може хтось із колишніх, або теперішніх? - запитав чоловік.

Та нема колишніх, та й теперішніх нема, - опустила голову молода жінка. - Вороги? Звідки їм взятися? Ніби не повинно бути, - задумалася дівчина.

Можливо, ти вела якісь заплутані справи? Залишилися ображені родичі, які обіцяли помститися? - продовжував сипати припущення Максим.

Ой, справ за весь час дійсно було багато, але… Звісно, що в адвоката може бути багато недругів та бажаючих помститися, але я не пригадаю отак зразу, - розгубилася Соломія.

Значить підійматимемо архів за цей час, що ти працюєш в бюро і відпрацьовуватимемо кожну версію, - впевнено сказав слідчий.

Але, це ж займе багато часу, - сказала Соломія, - у тебе й своїх справ вдосталь. 

Однією більше, однією менше, не хвилюйся. Не за те переживаєш, - заспокоював Максим.

І на Соломію дійсно діяли його заспокійливі слова. Вона справді вірила, що незабаром розкриється правда і вона зможе вільно дихати та не боятися жити. Дівчина спіймала себе на думці, що вона постійно чогось боялася. Ще з дитинства вона боялась темряви, будучи школяркою боялася показати мамі погану оцінку. Студенткою - боялася завалити сесію та втратити стипендію. Згодом - боялася втрати Андрія та розчарувати його. Пізніше боялася втратити дитину, а потім боялася втратити Олексія. Тепер дівчина боялася за власне життя та життя ненародженого малюка. І врешті-решт, молода жінка боялася бути нещасливою та знедоленою.

Якщо справа була тільки в пакеті акцій бюро, то вона ладна була віддати все кому завгодно та відмовитися від своєї частини, аби тільки жити вільним, спокійним життям. Та й не хотілося їй більше працювати юристом. Соломія мріяла полишити кар'єру і відкрити власну кондитерську. Це була одна із її дитячих мрій - стати кухарем-кондитером, але мама переконала дівчину, що це не престижна, нікому не потрібна, не цікава та низько оплачувана робота, а от юрист - оце інша справа… Попри своє бажання рухатися вперед до мрії та бути щасливою за улюбленою справою - Соломія хотіла догодити мамі та пожертвувала заради її бажання своєю мрією.

Хіба для того, щоб бути щасливою обов'язково чимось жертвувати. Хіба заради щастя потрібно переступати через себе та робити так, як хоче інша людина, а не власне серце? Мабуть, ні. Але Соломія про це не знала. І виконувала бажання, навіть найбезглуздіші, тих, кого вважала рідними та близькими людьми. А чи вважали її такою ті, заради кого жінка переступала через себе та жертвувала власним життям? Звісно вони вважали її рідною, близькою, але думали, що знають як краще жити, в якій ситуації що робити.