Між небом і землею

Після розмови з Максимом майбутня мама довго не могла зімкнути очей. Вона багато думала, і чим більше обдумувала всю ситуацію, тим більше розуміла, що такий, як Максим міг би стати надійним чоловіком поруч і, мабуть, гарним батьком. Але було два АЛЕ! Перше - це те, що Соломія не хотіла обтяжувати власними турботами молодого чоловіка, та й комплексувала через те, що він не був біологічним батьком її дитини. Друге - майбутня мама, все ж таки, чекала, що Олексій приїде та буде разом з нею та малюком, адже він біологічний батько і йому небайдужа доля власного малюка. Під час нічних роздумів майбутній мамі стало якось дискомфортно в області живота, а згодом - серця. Жінці забракло повітря та хотілося зробити глибокий вдих, на який у неї різко забракло сил. До стану додалося запаморочення та сильний головний біль, голова зробилася туманною, а ноги й руки ватяними:

-Ой, матінко, що ж це таке? - прохрипіла молода жінка. - До пологів ще ж півтора місяця. Ой-ой-ой, чого ж так боляче? - налякано говорила Соломія сама до себе.

Неслухняними руками майбутня мама панічно набрала номер свого лікаря, який у відповідь суворо наказав:

-Терміново відчиніть двері та очікуйте на приїзд швидкої. Вона вже виїжджає, ляжте та постарайтеся зробити глибокий вдих, - додав схвильований лікар. 

Соломія виконала всі його вказівки, хоча, деякі кроки давалися їй дуже непросто. Майбутня мама ледве дійшла до дивана у передпокої та в напівсонному стані прилягала на нього. Дівчина не знала, як довго їхала швидка, так само і не розуміла, який час доби за вікном - ранок чи ніч. Невідкладна допомога доставила жінку після опівночі до лікарні. Її стан погіршувався щохвилини, а серцебиття малюка прослуховувалося дедалі слабше.

-Терміново в операційну! - викрикнув лікар, який уже чекав на приїзд Соломії.

- Але, ще ж не її термін…-зауважила молода акушерка-інтерн. 

- Ніяких але! Я сказав терміново в операційну! Настанов інтерна я не потребую. Щось не подобається - знаєш де вихід! З тебе все-одно толку мало, - знервовано крикнув роздратований лікар забувши, що молода акушерка протеже головного лікаря.

За мить бригада медиків уже була на місці - в операційній. За кілька хвилин Соломія лежала під наркозом, а лікар віддав наказ асистентці:

-Скальпель, ми починаємо, з Богом!

- Ілля Олександрович, тиск падає, - спокійно сказала медсестра, яка асистентувала досвідченому лікареві уже багато років.

- Сонечко, ти знаєш, що треба робити - схвалююче кивнув лікар головою.

Медсестричка мерщій набрала ліки у шприц та ввела молодій жінці у вену.

-Ілля Олександрович, вже краще! - сказала медсестра посміхаючись.

- Розумниця, - промовив задоволений лікар. - Працюємо, моя хороша.

Операція проходила в цілковитій тиші, за кілька хвилин лікар промовив до неонатологів:

-Колеги, приймайте мужчину, - насторожено сказав лікар.

Молода спеціалістка підійшла з розгорнутою пелюшкою на яку лікар поклав новонародженого малюка.

-Він зовсім слабий! - тривожно промовила фахівчиня. - Три бали за шкалою Апгар. Терміново в дитячу реанімацію, - стрілою вискочила неонатолог в сусідній зал зі щойно народженим малюком на руках.

Над Соломією продовжували чаклувати лікарі. Тиск знову почав стрімко падати, серцебиття слабшало, а кровотеча робилася ще сильнішою.

-От халепа! Її ніби хтось на той світ міцними лещатами тягне, - зі злістю кричав Ілля Олександрович. - Дзузьки тобі, ясно, - невідомо кому промовив лікар. - Оксанко, серце моє, адреналін - швидко. Лідіє Івнівно, активніше вимочуємо, вливаємо кров! Ну що ви, як сонні мухи сьогодні, красуні?! Мер-щій, - по складах прошипів лікар, який з усіх сил намагався робити вигляд, що все під контролем.

-Цікаво, як там малий? - зі щирою цікавістю запитав чаклуючий над Соломією лікар.

Свідомість жінки була десь далеко від її тіла. Далеко від своєї плоті Соломія відчувала себе маленькою частинкою великого годинникового механізму, який крутив її весь час все швидше й швидше. Соломія не могла вибратися з цього кола і їй захотілося летіти на світло, немов прекрасний метелик. І вона прорвавши оборону полетіла...через ліси й гори, неповторні краєвиди та зелені левади, які кивали їй своєю високою, зеленою травою. Пролітаючи над зграєю злих, голодних вовків, чарівний метелик побачила одного, який відстав від своєї компанії, а потім зовсім зліг. Душа Соломії опустилася до нього і побачила, що блискучий красень-вовк, який не так давно був безстрашним, хижим звіром, зовсім знесилений та беззахисний лежить підстрелений мисливцями в калюжі крові, покинутий своєю зграєю велетень, зализує пекучу рану. Соломія спустилася до нього і поглянула йому прямо в обличчя. Їй воно здалося досить знайомим, ні, зовсім не вовчим - воно було людським. Доволі знайомі широкі, блакитні очі та ніжна форма губ. Соломія присіла на обличчя вовкові, а згодом - на рану. Вона увібрала в себе весь його пекучий, нестерпний біль та зцілила своїми крильми.

Вовк вдячно подивився на чарівного метелика-рятівника та підвівся. Рана ще кровоточита, але в нього з'явилися сили підвестися й піти вслід за своєю зграєю. Сіроманець востаннє поглянув своїми глибокими очима на дивного спасителя та пішов. 

-Зупинка серця! Терміново дефібрилятор! - репетував на всю операційну зморений Ілля Олександрович бачачи, що з його пацієнтки краплина за краплиною виходить життя. - Адреналін! Подвійну дозу! Ворушіться, давайте! Розряд! Ще розряд! Да що ж це за…? Дядько б його побрав! Оксанко, вливай ще кров! - суворо наказав лікар підлеглій.

- Так, Ілля Олександрович, вливаю, - швидко заметушилася миловидна дівчина виконуючи розпорядження начальника.

- Як там малий? - голосно запитав лікар у персоналу.

- Слабкий, легені не розкрилися, але Володимирівна робить все необхідне, Ви ж її знаєте, - відповів анестезіолог.

- Вони що, змовилися чи що?! Хай йому грець! - голосно промовив лікар проводячи складну операцію. - Все було добре, вагітність була прекрасною, а тут - на тобі, як грім серед ясного неба з'явилися ускладнення і все. Нічого не розумію! Аналізи готові? - суворо запитав лікар.